Гра престолів
Шрифт:
Ар’я скривилася.
— Хайме Ланістер убив Джорі, Геварда і Вила. Хорт убив Мику. Хтось мав би зняти голови з них.
— Це не те саме, — відказала Санса. — Хорт на службі в Джофрі, він охороняє його життя. А твій різницький посіпака напав на принца.
— Брешеш, — відповіла Ар’я. Вона так стиснула помаранча у руці, що поміж пальців потік криваво-червоний сік.
— Лайся собі, скільки хочеш, — безтурботно мовила Санса. — Як я вийду за Джофрі, більше не зможеш. Тобі доведеться мені кланятися і казати «ваша милість».
Раптом вона заверещала. Ар’я кинула помаранча
— У вас сік на лобі, ваша милість, — відказала Ар’я.
Сік стікав по носі та щипав очі. Санса витерла його серветкою, але заверещала знову, коли побачила, що сталося з чудовою шовковою сукнею вершкового кольору.
— Ти потвора! — закричала вона сестрі. — Треба було зарізати тебе, а не Панночку!
Септа Мордана скочила на ноги.
— Ваш вельможний батько знатимуть про це! Негайно йдіть по своїх кімнатах! Зараз же!
— Я теж? — В очах у Санси стояли сльози. — Так нечесно!
— Це не обговорюється. Ідіть!
Санса вийшла, задерши носа. Вона мала стати королевою, а королеви не плачуть. Принаймні не там, де бачать люди. Коли вона дійшла до опочивальні, то засунула двері й зняла сукню. Червоний помаранч залишив криваву ляпку на коштовному шовку.
— Ненавиджу її! — заволала вона. Тоді зібгала сукню жужмом і жбурнула її у холодний комин на вугілля від вогню минулої ночі. Коли Санса побачила, що пляма просочилася й на нижню сорочку, то мимоволі почала схлипувати. Потім рвучко стягнула з себе решту одягу, кинулася у ліжко і плакала, поки не заснула.
Коли септа Мордана постукала у двері, вже настав полудень.
— Сансо, твій вельможний батько хочуть тебе бачити.
Санса сіла у ліжку.
— Панночка, — прошепотіла вона. Якусь мить їй здавалося, що лютововчиця знаходиться десь тут у кімнаті і сумно дивиться на неї золотими очима, наче все розуміючи. «Наснилося», здогадалася вона. Панночка була з нею, вони бігали разом і… і… Згадка вислизала, як дощ між пальців. Сон зблякнув, і Панночка знову була мертва.
— Сансо! — Стук у двері повторився, цього разу сильніше. — Ти мене чуєш?
— Так, септо, — відізвалася вона. — Можна мені хвильку, щоб одягтися?
Її очі залишалися червоними від плачу, але вона зробила все можливе, аби гарно виглядати.
Коли септа Мордана провела її до світлиці, князь Едард сидів, зігнувшись над велетенською, переплетеною у шкіру книгою, випроставши під столом ногу в лубках.
— Заходь, Сансо, — мовив він зовсім не сердито, коли септа пішла по її сестру. — Сядь коло мене.
Він закрив книгу. Тим часом септа Мордана повернулася, міцно тримаючи Ар’ю, яка шалено видиралася. Санса вдягла гарні блідо-зелені одамашкові шати, а на обличчі зобразила покірність і каяття, проте її сестра залишилася у тому самому одязі зі шкіри і дерги, який мала на собі за сніданком.
— Ось і друга, — оголосила септа.
— Дякую вам, септо Мордано. Я волів би говорити з дочками наодинці, якщо ваша ласка.
Септа вклонилася і пішла з кімнати.
— Все почала Ар’я, — швидко мовила Санса, не бажаючи поступатися першим словом. — Вона назвала
мене брехухою і кинула помаранча, який зіпсував сукню вершкового шовку, яку мені подарувала королева Серсея, коли я заручилася з Джофрі. Вона ненавидить мене за те, що я виходжу за принца. Вона хоче все зіпсувати. Пане батьку, вона зневажає все гарне, шляхетне та пишне.— Годі, Сансо. — Голос князя Едарда виказав нетерпіння.
Ар’я підняла очі.
— Пробачте мені, пане батьку. Я вчинила погано і благаю сестру дарувати мені.
Сансу це так збентежило, що на хвильку вона втратила мову. Але опанувала себе.
— А як же сукня?
— Може… я б її випрала, — з сумнівом промовила Ар’я.
— Її не випереш, — заявила Санса, — навіть якщо тертимеш день і ніч. Шовк зіпсовано.
— Тоді… я тобі нову пошию, — запропонувала Ар’я.
Санса випросталася з відразою.
— Ти? У тому, що ти пошиєш, соромно буде свинячий гній вигрібати.
Батько зітхнув.
— Я покликав вас не для балачок про сукні. Я відсилаю вас обох додому, до Зимосічі.
І вдруге Санса не змогла відразу знайти слів. Вона відчула, як очі знову наливаються сльозами.
— Ви не можете! — вигукнула Ар’я.
— Прошу вас, пане батьку, — нарешті знайшлася Санса. — Молю вас, не треба.
Едард Старк подарував дочкам втомлену усмішку.
— Нарешті ви хоч про щось погодилися одна з одною.
— Я нічого поганого не робила, — благала Санса. — Я не хочу повертатися.
Вона закохалася у Король-Берег, це чудове місто з усіма його мешканцями. Вона обожнювала пишність двору, вельможних панів та пань у оксамитах, шовках і коштовностях. Турнір був найчарівнішою подією в її житті, а ще ж стільки належало побачити: свята врожаю, танці у личинах, вертепи і всілякі інші видовища. Нестерпно було навіть думати про те, щоб усе втратити.
— То відішліть геть Ар’ю, пане батьку, то вона перша почала, клянуся вам. Я поводитимуся гарно, от побачите, тільки дозвольте залишитися! Я обіцяю стати такою ж доброю, чемною та шляхетною, як пані королева.
Батькового рота скривила дивна посмішка.
— Сансо, я відсилаю вас не з-за сварки, хоча боги свідки, як мені набридла ваша вічна гризня. Задля вашої власної безпеки вам буде краще у Зимосічі. Трьох моїх людей зарізали, як собак, у кількох верствах звідси, і що зробив Роберт? Роберт поїхав полювати.
Ар’я за своєю звичкою гидко прикусила губу.
— Можна узяти з собою Сиріо?
— Кого цікавить твій дурний вчитель танців? — спалахнула Санса. — Пане батьку, я тільки щойно згадала: я ж не можу поїхати, мені ще виходити заміж за принца Джофрі!
Вона спромоглася на широку сміливу посмішку.
— Я кохаю його, батьку, правда-правда! Я кохаю його так, як королева Наерис кохала принца Аемона Драконолицаря, як Жонкіль кохала лицаря Флоріана. Я хочу стати його королевою і народити йому дитинчат!
— Люба моя, — ніжно мовив до неї батько, — послухай. Коли ти підростеш, я знайду тобі пару — вельможного князя, вартого тебе, відважного, сильного і доброго вдачею. Цей шлюб з Джофрі — жахлива помилка. Він не принц Аемон, повір мені.