Гра престолів
Шрифт:
Бровар Джос хитнув головою.
— Та ні, прошу пана, такі собі обладунки без нічого, та й усе, тільки що… той, що був на чолі, хоч і узброєний так само, але його годі сплутати. З-за зросту, мосьпане. Хто каже, що велетні всі вимерли, той не бачив отого здоровила, кат мене візьми. Страшний, як бугай, а голос такий, що дерева трусяться.
— Гора! — гучно мовив пан Марк. — Хто може сумніватися? Це зробив Грегор Клеган!
Нед почув бурмотіння з-попід вікон і далеких кінців палати. Навіть по галереї крадькома пробіг шепіт. І пани, і хлопи однаково знали, що означає
Він подивився на перелякані обличчя селюків. Не дивина, що їм так боязко: їх тягнули сюди, аби вони у вічі королю назвали кривавим горлорізом пана Тайвина, його тестя. В Неда промайнула думка, а чи лицарі взагалі питали в посполитих їхньої згоди.
Великий маестер Пицель неквапливо піднявся з-за столу ради, теленькаючи ланцюгом.
— Пане Марку, з усією повагою, ви не можете знати, що тим розбійником справді був пан Грегор. У королівствах багато людей великого зросту.
— Таких самих, як Гора-на-Коні? — спитав пан Карил. — Зроду не бачив.
— І жоден з нас не бачив! — палко додав пан Раймун. — Навіть його брат поруч із ним — щеня. Панове, та відкрийте ж очі. Вам потрібна його особиста печатка на понівечених тілах? Все це зробив Грегор.
— Навіщо панові Грегору вдаватися до розбою? — запитав Пицель. — Милістю свого вельможного пана він має добрий замок і власну землю, є помазаним лицарем.
— Негідним лицарем! — вигукнув пан Марк. — Або, радше сказати, скаженим собакою князя Тайвина!
— Мосьпане Правице, — сухо зазначив Пицель, — настійливо прошу вас нагадати цьому шляхетному панові, що його ясновельможність Тайвин Ланістер є батьком нашої ласкавої пані королеви.
— Дякую, великий маестре Пицелю, — відповів Нед. — Якби не ваша ласка, ми б могли про це забути.
З висоти трону він бачив, як дехто вислизає через двері у дальньому кінці палати. Зайці розбігаються по норах, припустив він… або ж пацюки біжать до королевиної кухні по сир. Він помітив на галереї септу Мордану поруч з його дочкою Сансою. Нед відчув напад гніву: дівчинці тут не місце. Але ж септа не могла знати, що двір сьогодні матиме більший клопіт, ніж зазвичай, коли вислуховувалися нудні прохання, залагоджувалися суперечки між городцями, призначалося встановлення межових каменів.
За столом ради Петир Баеліш раптом втратив інтерес до свого пера і подався уперед.
— Пане Марку, пане Кариле, пане Раймуне, а чи можу і я про дещо запитати? Названі городці знаходилися під вашим захистом. Де ви були, коли сталося те свавілля?
Відповів пан Карил Ванс.
— Я навідувався до мого пана батька у прохід під Золотим Зубом, і пан Марк також. Коли звістка про неподобства досягла пана Едмура Таллі, той наказав, щоб ми взяли невеликий загін, знайшли вцілілих і привезли їх до короля.
Слово узяв пан Раймун Даррі.
— Пан Едмур закликав мене до Водоплину з усіма моїми силами. Коли звістка досягла мене, я стояв табором через річку від його стін і чекав наказів. До часу, коли я зміг повернутися у свої володіння, Клеган зі своєю поганню вже перейшов Червонозуба назад,
прямуючи до ланістерівських гір.Мізинець у роздумах покрутив кінчик борідки.
— А якщо вони повернуться, пане?
— Якщо вони прийдуть знову, ми поллємо їхньою кров’ю ті самі ниви, які вони спалили, — гаряче заявив пан Марк Дудар.
— Пан Едмур надіслав вояків до кожного села і городця у межах денного кінного переходу від кордону, — пояснив пан Карил. — Наступний нападник не матиме легкої перемоги.
«Цілком можливо, князь Тайвин саме цього і бажає», подумав собі Нед, «розпорошити сили Водоплину, примусити хлопчака розкидатися вояками». Молодий брат його дружини мав шляхетності значно більше, ніж розуму. Він спробує утримати кожен вершок своєї землі, захистити кожного чоловіка, жінку чи дитину, які називають його своїм паном. А Тайвинові Ланістеру не бракувало клепки, аби це зрозуміти.
— Якщо ваші лани та села вже убезпечені від нападів, — мовив пан Баеліш, — чого ж ви хочете від престолу?
— Панство Тризуба зберігає королівський мир, — відповів пан Раймун Даррі. — Його порушують Ланістери. Ми просимо дозволу відповісти їм кров’ю за кров зі зброєю у руках. Ми просимо правосуду для простого люду Стригалів, Вендгороду і Мартоплясового Броду.
— Пан Едмур також вважав, що ми маємо відплатити Грегорові Клегану його ж кривавою монетою, — заявив пан Марк, — але старий князь Гостер наказав нам їхати сюди і просити в короля дозволу, перше ніж вдарити у відповідь.
«Дяка богам за старого князя Гостера». Тайвин Ланістер мав у собі не менше від лиса, ніж від лева. Якщо він справді послав пана Грегора палити і плюндрувати — а Нед не мав щодо цього жодних сумнівів — то потурбувався, аби нападники поїхали уночі, без прапорів, під виглядом звичайних розбійників. Ударить Водоплин у відповідь — і Серсея з батьком стануть наполягати, що королівський мир порушили Таллі, а не Ланістери. Тільки боги відають, кому тоді повірить Роберт.
Великий маестер Пицель знову підвівся на ноги.
— Мосьпане Правице, якщо ці добрі люди вважають, що пан Грегор знехтував святими лицарськими обітницями заради грабунку і насильства, то хай підуть до його зверхнього володаря і поскаржаться. Такі справи не стосуються престолу. Хай шукають правосуду в князя Тайвина.
— Королівського правосуду стосується усе, — відповів Нед. — На півночі, півдні, сході та заході кожен наш крок робиться ім’ям Роберта.
— То ж королівського правосуду, — мовив великий маестер Пицель. — Нехай… тоді треба відкласти справу, поки не повернеться король…
— Король полює на тому березі річки і може не повернутися ще багато днів, — зазначив князь Едард. — Роберт призначив мене сидіти на його престолі, слухати його вухами і говорити його голосом. Саме це я й роблю… хоча згоден, що король має знати.
Він побачив знайоме обличчя біля гобеленів.
— Пане Робаре!
Пан Робар Ройс виступив наперед і вклонився.
— Пане Правице.
— Ваш батько полює разом з королем, — мовив Нед. — Чи не будете ви ласкаві переповісти йому все, що тут сьогодні сказано і зроблено?