Чтение онлайн

I се вивело Брунгiльду з себе. Вона раптом ускочила в сiдло й подалася до того мiсця коло гаю, звiдки починала сьогоднiшнiй герць, а Сiкур повернув Гайового коня в протилежному напрямку. Вiн навiть не блимнув у той бiк, де за кущами й досi чипiв навколiшки переможений Гано й тупцювалися його молодшi брати. Коли б же глянув, то, певно б, розгубився й притримав коня, бо Горват, його полiток Горват просто спопеляв Сiкура очима. Сiкур звiвся в стременах, прикипiв головою до конячої мокрої холки й понiсся назустрiч бiлому коневi та його вершницi, й гнав, до болю в суглобах стискаючи коп'є й довгий червлений щит о лiвому боцi, й вороний Ганiв жеребець знову жахно кричав, i Сiкур теж кричав, сам того не помiчаючи, й коли до бiлого коня й низько припалої

на луку Брунгiльди лишалося крокiв iз двадцять, вiн почав здiймати свого щита пiд саму бороду, пiд широке забороло, куди цiлилась Брунгiльда, й сам стискав коп'є, майже прирiсши до грубого ратища, та в останню мить, випереджаючи пiдступний порух Брунгiльди, сiпнув щитом униз, прикривши ним усю лiву ногу й усе сiдло. Брунгiльдине коп'є ковзнуло по щитi, й дiва надто дуже перехилилась уперед, мавши на оцi допомогти важкому ратищу всiєю вагою свого тiла, й не могла вже вберегтися, бо супротивник, певно, розгадав її замiр i скористався з нього, його коп'є вп'ялося їй попiд щит i попiд лiву ногу, захищену цупкою шкiряною латою, ковзнуло по лискучому сiдлi, розпанахало бiлому жеребцевi ввесь мокрий клуб i просто зняло вершницю. Брунгiльда перекинулася в повiтрi, й коп'є випало теж, та лiва рука якийсь час тримала кiнський повiд, i зошалiлий од несподiванки й раптового болю жеребець тяг її по землi ще крокiв iз двадцять, потому став дибки, вирвав повiддя й майнув просто лугу й просто рiчки, й червона кров з його рани горiла на яскраво-бiлiй шерстi.

То було вже по той бiк людського юрмища, де стояв на сумирному конi старий граф. Сiкур осадив Гайового воронця, з нiздрiв якого летiла рожева пiна, й скочив додолу.

Графова донька лежала навзнак, та коли Сiкур схилився над нею, вона пiдвелась на лiкоть, а вiльною рукою розщепнула й скинула важкий шолом, шолом глухо дзенькнув i покотився вниз. Волосся Брунгiльди сипонуло, й розпливлося по плечах, i сягнуло березiльної трави, а Сiкура мов бичем стьобнули холоднi, повнi зненавистi Брунгiльдинi очi.

Переможець, насилу здолавши в собi той раптовий острах, простяг до неї руку й щосили рвонув за лускату шкiряну рiзницю, розпанахав її, тодi схопив за складчасту сорочку й теж сiпонув, бо так належало робити переможцевi, й Брунгiльда не пручалась, мiцно пiдперши себе ззаду обома лiктями. Бiлi перса з рожевими вершечками випорснули й затрiпотiли пiд поглядом Сiкура, й вiн дивився на них мов зачарований, бо ще зроду не бачив нiчого такого, дивився й не мiг одвести погляду, й досi схилений над розголеною до пояса дiвою, й вона не боронилася, лише заглядала в щiлину мiж заборолом i козирком шолома.

Тодi Сiкур, i досi несилий одвести вiч, позадкував – i задкував би не знати доки, коли б не вдарив острогом об кований мiдний щит Брунгiльди, й се вивело його з нетями, вiн побiг до Гайового коня й просто злетiв у сiдло й .уп'явся в змиленi боки п'ятами.

Брати Вогняничi й досi стояли за кущем на взлiссi, стояли всi троє, й Гано теж, i дивилися то на Сiкура, то туди, в долину, де над розголеною Брунгiльдою вже юрмився народ. У Ганових очах тремтiли сльози вiд лютi й безсилi, Горват, мiцно стиснувши вуста, катав жовна на щелепах, i тiльки наймолодший, Огнян, зорив на Сiкура ясним хлопчачим поглядом.

Але Сiкур того не бачив i не хотiв бачити. Вiн притулився за кущем i почав скидати з себе обладунки. Зняв шолома, стяг торохку лускату рiзницю й лишився в самiй сорочцi та ногавицях, тодi пiдiйшов до Гана й почав мовчки стягати з нього свої речi.

— Пощо? – мовив Гано.

Сiкур вiдповiв:

— Ти женитися маєш iз нею.

— Пощо? – вперто повторив Гано.- – Ти роздяг єси Брунгiльду.

— Тебе ради роздяг єсмь.

Гано подивився на нього з недовiрою й пiдняв руки догори, даючи Сiкуровi роздягти й себе.

— Ось твої обладунки.

Скоса блимаючи на товариша. Гано почав натягати рiзницю, й коли натяг, Сiкур подав йому й шолома.

— Забороло пусти, –

нагадав вiн Гановi, тодi вбрався й злiз уже на свого коня. – Йди попереду.

Гано сiв на сивого вiд пiни її поту жеребця, й усi четверо почали сходити в долину. Коли пiдiйшли до того мiсця, де щойно вiдбулася сутичка, Брунгiльда вже стояла застебнена й причепурена й тримала свою розiрвану латницю в руках. Далi, аж по той бiк рiчки, двоє готiв ганялися за здурiлим од болю й кровi бiлим жеребцем.

Четверо гостей пiдiйшло й стало навпроти дiвчини з синiми очима та довгим рудуватим волоссям. Граф щось мовив до Гана, й Горват переклав:

— Устань i пiдiйди.

Гано скочив додолу, i пiдiйшов, але граф удруге сказав щось.

— Мовить, аби-с шолома зняв.

Найстарший з Вогняничiв повагавсь i таки зняв шолома. В натовпi зачувся схвальний шепiт, а Брунгiльда тихо скрикнула:

— А-а!..

Гано рясно спiтнiв, на нього дивилося десятки пар очей, i вiн потупив зiр, вiдчуваючи, як густий червець заливає йому й щоки, й нiс, i вуха, хотiв одiгнати вiд себе ту напасть, але не мiг i далi стояв, не дивлячись нi на братiв та Сiкура, нi на Брунгiльду, нi на цiкаве маснооке юрмисько графських челядникiв i домочадцiв.

Але не сталося нiчого страшного. Граф щось проказав, махнув рукою, Брунгiльда взяла спашiлого й розгубленого Гана за бронзовий пояс, i всi посунули туди, де на пагорку стояв оточений чорним заборолом гостроколу графiв двiр. Лише Брунгiльда кiлька разiв потай зирнула на супутникiв свого нареченого.

А вже ввечерi, сидячи в тiй самiй хижi, де ночували, трохи пiдпилий Гано розчулено сказав Сiкуровi:

— Я тобi сього нiколи не забуду. Дам тобi жоною свою сестру Гриму. Вона сидить на Русi, коло матерi нашої. Має чотирнадцять лiт. Учинив єси вельми многе для мене, й сього я не забуду.

Й подивився на товариша, тодi перевiв погляд на русяву наречену. Брунгiльда сидiла оплiч, рожева й щасна, й вiддано всмiхалася до свого богом посланого жониха.

В ЛIТО 435-е

Прийшли на Русь у стольний Витичiв сли вiрменськi й просили о помiч супротиву перського царя, бо забрав собi землю їхню Гурарту ще в лiто 428. Й не дав Рогволод воїв, мав-бо ратитися з чудинами.

В те ж лiто пiшов Великий князь Рогволод на чудинiв, i побiгли чудини, й узяв князь дань велику.

В ЛIТО 436-е

Найшла язва морова на землю Римську, й вимерли римляни многi, й готи, й iллiри, й словiни вендськi. Й ходив Годечан, князь кошовий луганський, на латин, i не мав ратi з ними, й прийшов усп'ять, убоявшись язви морової.

В ЛIТО 437-е

Повстали словiни вендськi в Галiї, й пiшов супротиву їм Флавiй Ецiй, полководець римський, i примучив їх у дань.

Того ж лiта зусобив Ецiй супротиву словiнам вендським в Iспанiї вiзiготiв Теодорiка, й пiшов Теодорiк, i став перед горами Пiренейськими, й убоявся йти далi, хоч Ецiй та iмператор Валентинiан обiцяли йому землю Iспанську за те.

В ЛIТО 438-е мiсяця травного

Богдан Гатило вертався з далекої ратi. Вiзiготський конунг Теодорiк, понехтувавши давнiм замир'ям, пiдбурюваний захiднiм римським iмператором Валентинiаном III Флавiєм та його полководцями Ецiєм i Лiторiєм, наслав кiлькох маркграфiв на землi пруссiв, литовцiв та жмудинiв, якi здавна визнавали зверхнiсть руського князя. Богдан Гатило з двома тисячами комонникiв нагнав страху маркграфам i тепер повертався до городу Києвого. Лишив коло студеного Полунiчного моря триста можiв руських, i сiврських, i деревлян, i косакiв з Лугу, й вертався з добрим полоном, i з даниною. Та коли вийшов на Залозний шлях, у землi Червенськiй його зустрiв гонець. Великий князь витичiвський Рогволод переказав довго жити…