Живий звук
Шрифт:
— Не дітям! — несподівано тонким огидним голосом крикнув барига.
У відповідь йому гавкнув один із собак. Мабуть, голосок не сподобався.
— Дітям, дітям, я знаю, — Хмара стиснув голову полоненого ногами з обох боків. — Доросла людина в тебе і таких, як ти, нічого не купить. А для дурної пацанви ти, суко, цар і бог. Тому ти поза законом. Тебе ніхто шукати не буде. Узагалі-то заяву, може, і напишуть — зник такий-то. Або в оперативному зведенні зазначать: знайдено труп такого-то. Ким був цей труп при житті? Наркотою торгував. Усе ясно. Внутрішні проблеми кримінального бізнесу. Усе, справи нема. Наша з тобою зустріч
— Що! Що сказати! — Полонений звивався на землі змією.
— На кого працюєш! У кого товар береш! Хазяїн твій хто, скотино!
— Нічого не знаю! Ви не будете стріляти! Не будете!
Від пострілу я здригнувся.
Собаки зайшлися в гавкоті.
Барига волав, наче різали по живому.
Перемістивши руку з пістолетом трошки ліворуч, Хмара знову натиснув на спуск. Друга куля врізалася в землю в кількох міліметрах від правого вуха полоненого. Попередня куля пройшла над головою.
Хмара перемістив руку з пістолетом нижче. Дуло не притулилося в бариги між ногами — воно врізалося йому в пах, а Хмара тиснув, не маючи жалості до того, хто продає наркотики дітям.
— Заткни їх! — гаркнув він, не повертаючись, і колишній прапорщик зрозумів — наказ віддано йому. Поки він заспокоював своїх підопічних собак, Хмара ще сильніше натиснув стволом на яйця свого переляканого полоненого: — Тепер сюди стрельну! Говори! Ну? Ну? НУ!!!
— Каракай! Не стріляйте! Каракай!
Барига зламався.
Грузин одразу ж забрав дуло, і руки полоненого сіпнулися до понівеченого місця.
— Тебе як звати? — суворо запитав Хмара.
— Антон! Антон!
— Ось бачиш! — Майор полегшено зітхнув і просто на очах у всіх перетворився на зовсім іншу людину, такого собі доброго дядечка. Наче нічого тут не відбулося. — Давно б так, Антоне! Уставай, уставай, харе валятися…
У мене вдома ми сиділи за півтори години.
Карташ і Сазонов повезли затриманого баригу Антона в звичайне відділення десь на Троєщині. Оформляти його на свій відділ вони поки що не мали формального права. Адже все, що відбулося цієї ночі, носило, як я правильно зрозумів, не зовсім офіційний характер. Методи «розколювання» затриманих, за великим рахунком, не були в цьому випадку чимось аж таким екстравагантним. Просто затримали наркодилера в результаті, якщо можна так сказати, приватної оперативної комбінації.
— На кілька днів мої хлопці цього Антона заховають, — пояснив механізм Хмара, відкриваючи банку з солоними огірками, куплену разом із випивкою та іншою нехитрою закуссю по дорозі до мене. — Чорт, уміють же закрити… Для чого так сильно, ці ж банки моя теща збирає і в них потім консервує. Псувати кришку відкривалкою…
— Дай, — я взяв банку в нього з рук, швиденько впорався зі справді тугою кришкою, виклав кілька огірків на тарілку. — Ну, заховають твої хлопці його…
— Ага, заховають. Так часто роблять, коли фігурант є, а справи нема. — Із закруткою на пляшці горілки Грузин впорався краще. — Затримали — і все. Там, у відділенні, знають: це клієнт нашого відділу, конкретно — майора Хмари. Сімдесят дві години його можуть тримати просто так. До встановлення особи. За три доби різне може статися. Тим часом наші проведуть позаплановий рейд по кількох притонах. Хтось із позаштатних стукачів накатає
заяву, що притон частенько відвідував такий-то. На підставі цієї заяви наш відділ забирає клієнта з районного відділення.— Білими нитками шито, — я розлив горілку по чарках. — Що ви йому висунете?
— Він сам скаже все, що нам треба, — впевнено сказав Грузин. — Бо знову побачить або мене, або Карташа, або Сазонова. Він уже зрозумів — з нами краще поводити себе гарно. Ховаю я його, бо цей барига пішов на зустріч, де мусив домовитися про поставку крупної партії кокаїну, і не повернувся. Звісно, його шукатимуть. Але в таких випадках варіанти п’ятдесят на п’ятдесят: або щось трапилося, і його закопали, або, знову ж таки, щось пішло не за планом, і його загребли менти. Шукаючи пропажу, працюватимуть за обома варіантами. Та головний фокус у тому, що у відділенні клієнта оформлять під будь-яким взятим із голови прізвищем та не випускатимуть з камери нікого, аби затриманий не прийшов до тями і не спробував передати про себе вісточку на волю.
— Слухай, а якщо там у них якийсь звичайний буханець сидітиме? Що, через ваші міліцейські ігри п’яничку не випустять?
— Хоч і знаєш ти, Вараво, нашу систему, але не до кінця, — Хмара, не чокаючись, випив, захрумав огірком. — Навіть за умови, що місця в рядовому районному відділенні менше, ніж у Лук’янівській тюрмі, завжди знайдеться камера, куди можна помістити арештанта на сімдесят дві години без ризику, що хтось випадковий попаде під роздачу.
Переваривши почуте, я перехилив свою чарку, підчепив пальцями шматочок ковбаси, замислено прожував.
— Це ж незаконно, правда?
— А ти в нас законник? Правозахисник? Твоє прізвище як правильно пишеться — Глузман чи Захаров? [14]Ми, як бачиш, не працюємо, а воюємо. У війни, Вараво, свої закони. Хочеш — називай це тактикою. Хочеш — взагалі ніяк не називай. Але інакшим способом я цю сволоту не втримаю.
— Дивно це все… Ти ж, згідно з вашою ж термінологією, старший по наркотиках. А наркоділка просто так прихопити на гарячому не можеш, усе в тебе якісь придумки…
Хмара зітхнув і закурив.
— У тому-то й річ, брате. Я ж казав — уся ця історія й тебе стосується.
— І яким же боком?
— Труп Боброва ти знайшов?
Я готувався почути що завгодно, тільки не це.
— Ну, я…
— Без «ну», — Хмара знову налив. — Не так уже давно це і було. Тиждень тому, коли я не помиляюся… Ще на цій самій кухні я тобі пояснював, чому кримінальної справи не буде. А раз нема кримінальної справи, значить, я не маю права брати все це в розробку і розкручувати. Тому займаюся цим неофіційно. А коли будуть результати — буде й офіційне розслідування, це діло техніки.
— І… результати є?
— Ти все бачив і чув, — Грузин знову випив, та не закусив, лише затягнувся цигаркою. — Офіційна версія смерті продюсера Боброва — передозування наркотиками. Він нюхав кокс, це відомо, як виявилося, дуже багатьом. У квартирі знайшли зразки, гм, продукції — чистісінький кокаїн, дуже високої якості. Я зробив так, аби відповідні люди дізналися: є оптовик на велику партію кокаїну. Постачальникам зараз тільки свисни — ринок пропозицій здоровенний, блядь… Сазонов працював під прикриттям, від імені замовника. Узяв на пробу кілька зразків. Їх віддали на аналіз. Далі сам допреш чи зовсім уже розжувати?