Чтение онлайн

Він ще раз тріснув панича по зубах, тоді кинув каменя, схопив Глушняка за зап’ясток і викрутив так, що зламав кістку. Кинджал брязнув на каменях двору.

— Тільки після вас, мосьпане. — Ступивши убік, Дунк смикнув панича за руку вперед і вгатив йому чоботом нижче спини. Князь Алин беркицьнувся головою у колодязь. Почувся сплеск.

— Чудово! Мої вітання, пане.

Дунк рвучко обернувся. Під дощем він міг розібрати тільки постать у каптурі та велике бліде око. Але щойно чоловік наблизився, як обличчя під каптуром набуло знайомих рис пана Майнарда Бросквина, а бліде око виявилося

застібкою із місячним каменем, якою він припинав кобеняка на плечі.

У колодязі плюскався і вовтузився князь Алин, волаючи:

— Пробі! Вбивають! Люди, на поміч!

— Він хотів мене убити, — мовив Дунк.

— Це пояснює, звідки стільки крові.

— Крові? — Дунк зиркнув униз. Його ліва рука була вся червона від плеча до ліктя. Просякла кров’ю сорочка липла до шкіри. — Ой леле…

Дунк не пам’ятав, як упав, лише раптом відчув себе на землі, а на обличчі — дощові краплі. Він ще чув, як пан Алин скиглить з колодязя, але плюскіт вже слабшав.

— Треба перев’язати вам руку. — Пан Майнард підсунув власну під лежачого Дунка. — Ану вставайте. Сам я вас не подужаю. Спирайтеся на ноги.

Дунк сперся на ноги.

— Пан Алин… він зараз потоне.

— Ніхто за ним не сумуватиме. А надто Скрипаль.

— Він не… — Дунк рвучко дихав, бліднучи від болю. — …не скрипаль.

— Авжеж ні. Він — Даемон з дому Чорножар, Другий тако наречений. Принаймні так він величатиме себе, якщо колись дістанеться Залізного Трону. Ви здивуєтеся, скільки вельможних князів бажають мати короля якомога хоробрішого та дурнішого. А Даемон молодий, зухвалий і пречудово виглядає на коні.

З колодязя леть чутно доносилися якісь звуки.

— Може, кинемо його вельможності мотузку?

— Спершу врятуємо, потім стратимо? Оце вже ні. Хай жере те, що сам вам наготував. Ану давайте, спирайтеся на мене.

Бросквин повів Дунка через двір. Зблизька риси обличчя пана Майнарда справляли дивне враження. Що ретельніше Дунк у них вдивлявся, то гірше бачив.

— Згадайте, як я пропонував вам тікати, а ви поставили честь вище за життя. Почесна смерть — це добре, та раптом життя, яким ви ризикуєте, не є вашим власним? Чи дасте ви тоді ту саму відповідь, пане мій?

— Чиє життя? — З колодязя почувся останній плюскіт. — Яйкове? Ви кажете про Яйка?

Дунк вчепився у Бросквинову руку.

— Де він?

— Разом з богами. Гадаю, ви самі зрозумієте, чому.

Всередині в Дунка все перевернулося з таким болем, що він забув про руку і застогнав з розпачу.

— Малий скористався чоботом.

— Треба гадати, що так. Він показав персня маестрові Лотару, а той повів його до Маслоплава, а той, поза сумнівом, напудив у штани, побачивши печатку, і спитав себе, чи правильну сторону обрав, і чи багато знає Кровокрук про змову. Відповідь на останнє питання буде: «достатньо».

Бросквин гигикнув.

— То хто ви такий?

— Я ваш друг, — відповів Майнард Бросквин. — Який спостерігає за вами і дивується, як вас занесло до цього гаспидського гнізда. А тепер помовчте, будемо вас лікувати.

Пересуваючись тінями, двоє лицарів сяк-так дісталися невеличкого Дункового намету. Всередині пан Майнард запалив вогонь, налив у миску вина і поставив його кипіти.

—

Розріз чистий, ще й не на мечевій руці, — мовив він, розпанахавши рукав просякнутої кров’ю Дункової сорочки. — Здається, удар не зачепив кістку. І все ж промити треба, щоб не втратити руку.

— Байдуже. — Живіт Дункові скрутило від лихих звісток, і він боявся, що зараз виблює. — Якщо Яйк помер…

— …то вину за його смерть слід покласти на вас. Якби ж ви тримали його подалі звідси… Але я не казав, що він мертвий. Я казав, що він разом з богами. Чи маєте ви чисте полотно? Льон, шовк?

— Є сорочка. Хороша, дорнійська. Як це — разом з богами?

— Все у свій час. Спершу рука.

Вино скоро почало парувати. Пан Майнард знайшов хорошу Дункову шовкову сорочку, підозріливо понюхав її, тоді витяг кинджала і почав краяти на шматки. Свої заперечення Дунк проковтнув.

— Амброз Маслоплав, так би мовити, ніколи не вирізнявся рішучістю, — мовив пан Майнард, зібгав три смуги шовку і вкинув їх у вино. — Він сумнівався в успіху заколоту з самого початку. Ще коли дізнався, що хлопець не має меча. Цього ж ранку зникло ще й драконяче яйце, а з ним і залишки його хоробрості.

— Пан Глендон не крав яйце, — мовив Дунк. — Він увесь день не залишав двору. Бився сам або дивився на інші герці.

— Все одно Пик знайде яйце у його саквах.

Вино закипіло. Бросквин натяг шкіряну рукавицю і мовив:

— Спробуйте не кричати.

Тоді витяг смугу шовку з киплячого вина і взявся промивати рану.

Дунк не кричав. Він скреготав зубами, вкусив собі язика і гатив кулаком по стегні так, що напевне лишив синці, але не кричав. З решти сорочки пан Майнард зробив тугу перев’язку на руку.

— Ну, як воно? — запитав Майнард Бросквин, коли закінчив.

— Паскудно. — Дунка аж пересмикнуло. — То де Яйк?

— Я ж казав, де. Разом з богами.

Дунк сягнув здоровою рукою і вхопив Бросквина за горло.

— Ану кажіть ясніше. Обридли мені натяки та миги. Кажіть негайно, де знайти хлопця, бо зламаю шию до дідька, друг ви мені чи ворог!

— У септі. Але перш ніж піти туди, раджу озброїтися. — Пан Майнард посміхнувся. — Сподіваюся, хоч цей натяк ви зрозуміли?

Першу зупинку він зробив коло шатра пана Утора Підлистка.

Ковзнувши всередину, Дунк побачив зброєносця Віла, який прав хазяйськє спіднє, схилившись над балійкою.

— Знову ви? Пан Утор на учті. Чого вам треба?

— Мого меча та щита.

— Ви принесли викуп?

— Ні.

— То чого я маю їх віддавати?

— Бо я їх потребую.

— А мені до того що?

— А ось що: спробуєш мені завадити — придушу.

Віл розкрив рота і хапнув повітря.

— Онде… у кутку лежать.

Перед замковим септом Дунк на хвильку зупинився. «Хоч би боги зглянулися, і я не спізнився.» Пояс із мечем висів на звичному місці, туго затягнутий навколо стану. До пораненої руки він сяк-так припасував щита з шибеницею. Від його ваги Дунка з кожним кроком пересмикувало, і він боявся, що заволає з болю, якщо хтось бодай торкнеться щита.