Гра престолів
Шрифт:
Ар’я скрадалася за таємничою парою вже, мабуть, кілька верст. Нарешті вони зникли, але іншого напрямку, окрім уперед, однак не було. Вона знову знайшла стіну і пішла попід нею, наосліп та навмання, вдаючи собі, наче Німерія трусить поруч у темряві. Зрештою вона опинилася по коліно у гнилій смердючій воді, жалкуючи, що не може танцювати на ній, як, мабуть, уміє Сиріо, і питаючи себе, чи ще колись побачить світло. Коли нарешті Ар’я вигулькнула назовні, то опинилася посеред глупої ночі.
Вона стояла просто у гирлі помийного зливу там, де він випорожнювався у річку. Смерділо від неї так, що вона стягла з себе одяг, недовго
Вона зайшла за багато верст від замку, але у Король-Березі досить було роззирнутися з будь-якого місця, щоб побачити Червоний Дитинець на Аегоновому пагорбі, тож небезпека заблукати їй не загрожувала. Поки Ар'я дотупала до брами, одяг на ній майже висох. Решітка була опущена, ворота засунуті, тож вона пішла до бокової потерни. Золотокирейники, що стояли там на варті, пирхнули, коли вона завимагала її впустити.
— Геть звідси, — мовив один. — З кухні недоїдків нема, і після заходу сонця жебрати не дозволено.
— Я не жебрати, — відповіла вона. — Я тут живу.
— Я сказав, геть звідси. Хочеш ляща у вухо, щоб краще чути?
— Я хочу до батька.
Стражники перезирнулися.
— А я хочу відгойдати королеву, — вишкірився молодший. — Кожен має свою мрію.
Старший тільки зиркнув похмуро.
— Хто твій батько, хлопчисько? Міський щуролов?
— Правиця Короля, — відповіла Ар’я.
Обоє зареготали, а тоді старший недбало пхнув її кулаком, наче собаку. Ар’я побачила удар, щойно він почався, і легко ухилилася, наче танцюючи. Кулак навіть не зачепив її.
— Я не хлопчисько! — визвірилася вона. — Я Ар’я Старк із Зимосічі! Якщо ви мене торкнетеся бодай пальцем, пан батько виставлять ваші голови на шпичках! Не вірите мені, то підіть до Джорі Каселя або Вайона Пула з Башти Правиці!
І вперла руки в боки.
— То ви відчините мені браму, чи дати ляща у вухо, щоб краще чули?
Батько сидів сам у світлиці, коли Гарвін та Товстун Том ввели її до нього. Коло ліктя в нього м’яко світився олійний кенкет, а перед очима лежала найбільша книга, яку Ар’я бачила за життя: широчезна та грубезна, з дрібними нерозбірливими літерами на жовтих потрісканих сторінках, переплетених у вицвілу шкіряну обкладинку. Батько був схилився низько над нею, але випростався і закрив, щоб вислухати доповідь Гарвіна. З суворим обличчям він подякував варті та відіслав її геть.
— Ти розумієш, що тебе шукає половина моєї сторожі? — мовив Едард Старк, коли вони залишилися наодинці. — Септа Мордана сама не своя від жаху. Вона молиться у септі за твоє безпечне повернення. Ар’я, ти ж знала, що не повинна виходити за браму замку без мого дозволу!
— Я не виходила за браму! — вигукнула вона. — Тобто, я не хотіла. Я була у підземеллі, а там прохід. І усюди темно, а я не мала ані свічки, ані смолоскипа, тож пішла навмання. А назад піти не могла, бо там чудовиська. Батьку, вони говорили, щоб вас убити! Ні, не чудовиська, а двоє чоловіків. Мене вони не бачили, бо я застигла, мов камінь, і була тиха, мов тінь. А я чула. Вони казали, що ви маєте книгу і байстрюка, і якщо помер один Правиця, то
чому б і не другий. Це та сама книга? А байстрюк — то напевне, Джон.— Джон? Ти про що, Ар’є? Хто це таке казав?
— Вони казали, — наполягала Ар’я. — Один був такий товстий з перснями і жовтою роздвоєною бородою, а інший у кольчузі та мисюрці. Товстий казав, що треба чекати, а другий — що він не може далі жонглювати, і що вовк з левом з’їдять один одного, і що все це якийсь вертеп.
Вона спробувала згадати решту. Не все з почутого вона добре зрозуміла, а зараз воно ще й перемішувалося у голові.
— Товстий сказав, що принцеса виношує дитя. А той у мисюрці, він мав смолоскипа і казав, що їм треба поспішити. Напевне, він чародій.
— Чародій, — мовив Нед без усмішки. — То він мав довгу білу бороду і високу гостру шапку з зірочками?
— Ні! Геть не такий, як у казках Старої Мамки. Він був несхожий на чародія, але товстий його так називав.
— Попереджаю тебе, Ар’є, якщо ти сплела все це просто з повітря…
— Та ні, кажу вам! То було в підземеллі, у місці з потаємною стіною. Я ганялася за котом, а тоді…
Вона стиснула губи. Якщо вона зізнається, що збила з ніг принца Томена, отут батько розгнівається насправді.
— …а тоді ускочила до вікна і знайшла там чудовиськ.
— Чудовиськ і чародіїв, — повторив батько. — Схоже, захоплива була пригода. То ті, яких ти чула, балакали про жонглерів та вертеп?
— Так, — визнала Ар’я, — от тільки…
— Ар’єчко, то мартопляси, — мовив батько. — Зараз у Король-Березі їхніх ватаг вештається, мабуть, із півтора десятки. Приїхали струсити грошей з натовпу на турнірі. Не знаю, що ті двоє робили у замку — може, їх король запросив показати виставу.
— Ні, — вперто затрусила вона головою, — то не були…
— Та й загалом, ти не повинна переслідувати людей чи шпигувати за ними. Чомусь мене не тішить думка про те, як моя дочка лазить у якісь вікна за дворовими котами. Подивись на себе, сонечко. Руки геть подряпані. Скажи Сиріо Форелеві, що я бажаю перемовитися з ним…
Його перервав короткий раптовий стук у двері.
— Перепрошую, пане Едарде, — гукнув Десмонд, прочиняючи двері на волосину, — тут до вас проситься чорний братчик. Каже, справа нагальна. Я подумав, вам краще знати.
— Для брата Нічної Варти мої двері завжди відчинені, — відповів батько.
Десмонд провів чоловіка досередини. Він був зігнутий, неоковирний, з розпатланою бородою, в брудному одязі, але батько прийняв його чемно і запитав ім’я.
— Йорен, з ласки пана князя. Даруйте, що пізньої години.
Він вклонився до Ар’ї.
— А це, мабуть, синок ваш. З лиця он як схожий.
— Я дівчинка! — заперечила Ар’я. Всередині в неї усе вирувало. Адже якщо старий приїхав зі Стіни, то мав би проїжджати Зимосіч!
— Ви знаєте моїх братів? — запитала вона збуджено. — Робб та Бран зараз у Зимосічі, а Джон на стіні. Джон Сніговій, він теж у Нічній Варті, ви маєте його знати, в нього ще лютововк є, такий білий з червоними очима. Чи Джона вже зробили розвідником? А мене звати Ар’я Старк.
Старий у смердючих чорних лахах кидав на неї зачудовані погляди, та Ар’я не могла зупинитися.
— Коли поїдете назад до Стіни, то відвезете Джонові листа, якщо я напишу? — От якби Джон був тут. Він би повірив про підземелля, товстуна з роздвоєною бородою та чародія у мисюрці.