Чтение онлайн

Підступивши до вируючого багаття ще на крок, Дані згадала, як до неї свого часу прийшло усвідомлення істини. Але жарівниця тоді була не досить гаряча. Язики вогню вихилялися перед нею, наче жінки, що танцювали на її весіллі. Вони крутилися, співали, здіймали в повітря жовтогарячі та кармазинові хустки… страшні на вид, але такі прекрасні, такі полум’яно-живі. Дані відкрила їм обійми, зачервонілася, заблищала шкірою. «Іще одне весілля», майнула в неї думка. Міррі Маз Дуур тим часом замовкла. Жриця гадала, що вона лише дитя, але всім дітям колись приходить пора виростати і навчатися.

Ще один крок, і Дані відчула п’ятами

розжарений пісок навіть крізь сандалі. Піт потік стегнами, грудьми, а вилицями — там, де колись текли сльози — ринули цілі струмки. Пан Джораг щось волав позаду, але вона не зважала. В цілому світі лишився один тільки вогонь. Полум’я буяло так прегарно, як ніщо інше, нею бачене — мовби попереду танцювали чаклуни у жовтогарячих, золотих та червоних шатах, у довгих завихорених димних корзнах. Вона бачила кармазинових вогнелевів, велетенських жовтих зміїв та однорогів з блідого блакитного вогню; вона бачила риб, лисів, усяких чудовиськ, вовків, яскраво забарвлених птахів, квітучі дерева, і кожне видіння здавалося прекраснішим за попереднє. А ще вона побачила коня — великого сірого огиря, помережаного димними візерунками, оточеного сяйвом гриви, що буяла синім полум’ям. «Так, коханий мій, моє сонце-й-зорі, так, сідай верхи і вирушай в дорогу.»

Жилетка почала диміти; Дані здвигнула плечима, скидаючи її на землю. Мальована шкіра вибухнула вогнем, щойно вона зробила ще крок до багаття. Її груди відкрилися полум’яному сяйвові; з червоних напухлих сосків стікали молочні струмочки. «Час», подумала вона, «час настав», і на якусь мить побачила перед собою хала Дрого на димному коневі з палаючим батогом в руці. Він посміхнувся, і батіг з шипінням поповз вогнищем, наче змія.

Вона почула, як хряснув і розколовся камінь. Поміст, зроблений із дерева та чагарнику, почав хитатися і хилитися досередини. Просто на неї падали шматки палаючої деревини, дощем сипалося вугілля та попіл. А тоді додолу покотилося, застрибало і впало, спливаючи димом, іще щось: викривлений та поламаний шматок каменю, блідий із золотими жилками. Світ наповнився ревінням; крізь вогнепад Дані чула, як верещать від подиву жінки та діти.

«Тільки смертю можна заплатити за життя.»

А далі хряснуло так голосно й різко, наче гром вдарив, і навколо неї завихорився дим, і багаття зрушило з місця, і колоди почали вибухати, коли вогонь торкався їхніх потаємних сердець. Вона чула вереск переляканих коней, голоси дотракійців, повні жаху й переляку, голос пана Джорага, що кликав її та сипав прокльонами. «Ні», прагнула вона закричати до нього, «ні, мій добрий лицарю, не бійтеся за мене! Вогонь-бо належить мені. Я Даянерис Буреродна, дочка драконів, наречена драконів, матір драконів, хіба ви не бачите? Як ви можете НЕ БАЧИТИ?!»

Багаття відригнуло у небо язик полум’я і диму сажнів зо п'ять заввишки, а тоді завалилося навколо неї. Дані без жодної тіні страху ступила у вогняну бурю, закликаючи до себе своїх дітей.

Втретє хряснуло так гучно і страшно, мовби цілий світ тріснув навпіл.

Коли вогонь нарешті згас і земля вистигла до того, щоб по ній стало можна ходити, пан Джораг Мормонт знайшов дівчину посеред вугілля, оточену зчорнілими колодами, червоним жаром, спаленими кістками чоловіка, жінки та коня. Вона була вся гола, вкрита попелом; одяг перетворився на порох, дивовижне волосся вигоріло дощенту… але сама вона лишилася неушкоджена.

Вершково-золотий

дракончик смоктав її ліву грудь, спижево-зелений — праву. Руками вона колихала їх коло себе. Чорно-полум’яне звірятко розташувалося на плечах, закрутивши довгу жилаву шию кільцями під Даніним підборіддям. Коли воно побачило пана Джорага, то підняло голову і зиркнуло очами, схожими на червоні жарини.

Втративши мову, лицар впав навколішки. Воїни її хасу стали позаду нього. Джохого першим поклав араха до її ніг.

— Кров моєї крові, — пробурмотів він, притискаючись лицем до спливаючої димом землі.

— Кров моєї крові, — почула вона, як луною відізвався Агго.

— Кров моєї крові! — заволав Рахаро.

А після того підійшли її служниці, а тоді й інші — усі дотракійці, чоловіки, жінки й діти — і Дані досить було глянути їм у вічі, аби зрозуміти, що вони належать їй душею від сьогодні й довіку. Належать так, як ніколи не належали Дрого.

Коли Даянерис Таргарієн звелася на ноги, чорний дракон засичав, і з його ніздрів та рота пухнув білий дим. Інші двоє відірвалися від її грудей і теж додали свої голоси до кличу, збурюючи повітря напівпрозорими крильцями. І уперше за кількасот років ніч озвалася музикою драконів.

Наймолодший з Великих Домів, заснований під час Завоювання. Пращур дому, Орис Баратеон, згідно пліток був братом-байстрюком Аегона Дракона. На війні Орис здобув славу і зробився одним з найзавзятіших полководців Аегона. Орис переміг та знищив останнього штормового короля Аргілака Пихатого, і за те отримав від Аегона щедру дяку: замок, землі та дочку Аргілака. Орис одружився з дівчиною і перебрав собі прапор, відзнаки та гасло її роду. Знаком Баратеонів є чорний олень на золотому тлі, увінчаний короною. Гасло дому: «Лютуймо!».

Король РОБЕРТ БАРАТЕОН, Перший тако наречений;

+ його дружина, королева СЕРСЕЯ, з дому Ланістер;

+ їхні діти:

— принц ДЖОФРІ, спадкоємець Залізного Трону, дванадцяти років;

— принцеса МИРЦЕЛА, дівчинка восьми років;

— принц ТОМЕН, хлопчик семи років;

+ його брати:

— СТАНІС БАРАТЕОН, князь Дракон-Каменя;

— його дружина, пані СЕЛИСА, з дому Флорент;

—— їхня дочка, ШИРЕНА, дівчинка дев’яти років;

— РЕНЛІ БАРАТЕОН, князь Штормоламу;

+ його мала рада:

— великий маестер ПИЦЕЛЬ;

— князь ПЕТИР БАЕЛІШ, на прізвисько МІЗИНЕЦЬ, коронний підскарбій;

— князь СТАНІС БАРАТЕОН, коронний корабельник;

— князь РЕНЛІ БАРАТЕОН, коронний правник;

— пан БАРІСТАН СЕЛМІ, Регіментар Королегвардії;

— ВАРИС, євнух, на прізвисько Павук, коронний шепотинник;

+ його двір, службовці та челядь:

— пан ІЛИН ПЕЙН, Королівський Правосуд, кат;

— САНДОР КЛЕГАН, на прізвисько Хорт, латник у службі принца Джофрі;

— ЯНОС СЛИНТ, уроджений міщанин, тисяцький міської варти Король-Берега;

— ДЖАЛАБАР КСОГО, князьок-вигнанець з Літніх островів;

— МІСЯЧОК, дурник-блазень;

— ЛАНСЕЛЬ та ТИРЕК ЛАНІСТЕРИ, зброєносці короля, брати королеви у перших;

— пан АРОН САНТАГАР, майстер-мечник;

+ його Королегвардія:

— пан БАРІСТАН СЕЛМІ, Регіментар;

— пан ХАЙМЕ ЛАНІСТЕР, на прізвисько Крулеріз;