Современная проза

Хоть я и не питала иллюзий насчет Энтони, понимая, что мы с ним не пара, все же одному богу ведомо, сколько времени я провела у телефона, выплакивая душу своим подругам. И ведь ненавидела урода так, что швыряла его барахло для подводного плавания через всю спальню. Но никогда в жизни мне не хотелось…

Я маю світлину, на якій тато лежить в лікарняному ліжку. Його обличчя там дуже вихудле. Я сиджу в тата на колінах, а він притримує мене за руки, щоб я, бува, не впав на нього. Він намагається усміхатися мені. Світлину було зроблено за кілька тижнів до татової смерті. Ліпше б я її не мав. Але вона є,…

Отже, усі зібралися, усі готові, фільм розпочнеться за кілька секунд, як сказав би Джим Моррісон. Порятунок До речі, ще трохи про Моррісона. Романові, що вдивляється у вечірнє небо над Варшавою, вже годину в голові крутиться лише одне: «People are trange, when you are tranger, face look ugly…

– Ти не один! – сміюся у відповідь. – Тут дехто теж вважав, що ми збудували капличку, бо в Києві таких криниць не будують. – Але чи тобі шкодять люди з моїх книжкових бункерів? Хтось же колись мусить ворушити завмерлу історію, щоб не завмер людський дух, – не дуже напористо перечу йому. Приятель замислюється.…

Гурвіник (неприємно отигруючись).  Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять…

– Рома. – Мама – юрист. – Точно. – А що в тебе на голові? Звали її Даша. З мамою моєю вони познайомилися на семінарі місяць тому. Удень сиділи поруч, нотували за доповідачами, заливалися кавою на брейках. Увечері, під час корпоративного боулінґу, набралися, мама знала, як це робиться, під кінець…

По дорозі вона каже, що народилася на коляду, і, що саме зараз у її католицькій церкві відмічають це свято. Ми підходимо до красивого псевдоготичного собору, у дворі якого стоять ельфійки Санти Клауса, одягнуті у новорічні червоні капелюшки. Каже: „Дякую, що провела. Маю йти за святковий стіл. Може…

– То ви захоплюєтесь жіночими романами?.. Чи жінками, котрі їх пишуть? – знову мій клятий сарказм… Де його діти?.. Ось так завжди – щойно я тверезію, відразу стаю схожа на їжачка з настовбурченими голками… Захисна реакція… – Я захоплююсь насамперед хоробрістю людей, котрі не соромляться бути самими…

Діавол крякнув, виняв невідомо звідки жилєзний кейс із кодовим замком, порився в ньому пять сікунд, і витягнув якісь бумажки, скріплені золотим зажимом. Поклавши їх на стіл, він когтьом на правому мізинці легенько підштовхнув папери в бік Йоганна. Монах і бровою не повів. - Нам нада утрясти…

всю кухню, тато ображено говорить: «Не дали послухати». «Бучка тобі, а не слухати», — це Бабуня. «Ага, бучка, — тато хапає з кутка за шафою віник, вручає його Бабуні. — Ось вам і бучок, я ще тут зараз ослона поставлю, ляжу, вам зручніше буде мене бити». Тепер уже Бабуня відмахується від тата, каже,…

Слою «труп» негайно зворохобило його уяву, і старий знову заходився розмірковувати вголос. — А уявляєш собі мій похорон? У розквіті віку? Якщо вже говорити про квіти, то знаючи твоїх батьків, можна здогадатися, що від них я їх точно не дочекаюся. Ну, хіба якогось гарненького букетика від тебе, — визнав…

На зарінок чорною плахтою лягло вороння - чей вода принесла якусь мершу? Птиці масно каркали, віщуючи поживу. Таки буде дощ. Але не нагло, десь по днині, - бо ворони цоркали сухими писками і вивертали шиї. «Може, обійдеться перебути без наплічної церати», подумав старий, бо не любив тягати зайве. …