Чтение онлайн

— То стародавня історія. Зараз вони тут, так? Значить, схилили коліна, і король Даерон їм пробачив.

— Так, але…

Дунк защипнув губи хлопця пальцями.

— Стули пельку.

І Яйк стулив.

Щойно відійшов від берега останній вантаж людей Шевного, як на пристані з’явилися пан та пані Рідколіс із власним почтом, і чекати довелося знову. Заплотне братство після разом проведеної ночі розпалося. Пан Глендон тримався осібно, похмурий і нашорошений. Кайл-Кіт вирішив, що поки лицарям дозволять переїхати, то й полудень настане, а тому відділився від решти і спробував здобути прихильність пана Рідколіса, з яким був трохи знайомий. Пан Майнард увесь цей час пліткував з корчмаркою.

— Тримайся

від отого добродія якнайдалі, — попередив Дунк Яйка. Щось у Бросквині його турбувало. — Він може виявитися розбійним лицарем, кат його зна.

Попередження тільки посилило цікавість Яйка до пана Майнарда.

— Ніколи не стрічав розбійних лицарів. Гадаєте, він хоче вкрасти драконяче яйце?

— Гадаю, що пан Маслоплав приставить до свого добру варту. — Дунк почухав шию, згризену комарями. — А ти як гадаєш, яйце виставлять на бенкеті? От би подивитися на таку чудасію.

— Я б показав вам своє, пане, та воно лишилося у Перелітку.

— Твоє?! Ти маєш драконяче яйце? — Дунк недовірливо глипнув на хлопця, гадаючи, що за дурні жарти. — Звідки воно взялося?

— Від дракона, пане. Мені поклали його до колиски.

— Хочеш ляща у вухо? Драконів немає на світі.

— Немає, та яйця лишилися. Остання дракониця залишила кладку з п’яти яєць, а на Дракон-Камені є ще більше. Старі, ще до Танку. Всі мої брати теж мають такі яйця. Аеріонове зроблене мовби зі срібла та золота, і по ньому біжать вогняні жилки. А моє біло-зелене, помережане вихорами.

— То кажеш, ти маєш драконяче яйце.

«Поклали до колиски». Дунк звик до Яйка і весь час забував, що насправді поруч із ним — Аегон, принц драконового роду. «Ясна річ, йому до колиски поклали яйце».

— Гаразд, тільки не згадуй про нього там, де хтось може почути.

— Я не такий дурний, пане. — Яйк стишив голос. — Одного дня дракони повернуться. Це наснилося моєму братові Даерону, і король Аерис теж читав у пророцтвах. Може, саме моє яйце налупиться. Ото було б розкішно.

— Справді? — Дунк чомусь сумнівався. Але, схоже, Яйк — ні на мить.

— Ми з Аемоном часто вдавали, що налупляться саме наші яйця. Якби налупилися, то ми могли б літати по небі на драконах, як перший Аегон з сестрами.

— Еге ж, а якби усі інші лицарі у державі померли, то я б став Регіментарем Королегвардії. Якщо ті яйця такі дорогі, як сім дідьків, то навіщо пан Маслоплав вирішив віддати своє комусь іншому?

— Щоб показати державі, який він багатий.

— Та мабуть.

Дунк знову почухав шию і зиркнув на пана Глендона Пала, який підтягував попруги на сідлі, чекаючи на перевіз. «Його коняку вже на тому світі зачекалися». Пан Глендон їхав на старому та низькому мерині з запалою спиною.

— Що ти знаєш про його батька? Чому його кликали Вогнепалом?

— За гарячу голову та руде волосся. Пан Квентин Пал був майстром-мечником у Червоному Дитинці. Він вчив науки бою мого батька та дядьків. І Великих Байстрюків теж. Король Аегон обіцяв ввести його у Королегвардію, тож Вогнепал примусив власну жінку вступити до братства сестер-мовчальниць. Але до часу, коли звільнилося місце, король Аегон помер, а король Даерон замість нього ввів у Гвардію пана Вілема Вильда. Мій батько каже, що Вогнепал незгірше Лихого Булата тиснув на Даемона Чорножара, щоб той заявив свої права на корону. А потім врятував його від Королегвардії, надісланої Даероном. Пізніше Вогнепал вбив пана Листоброда коло воріт Ланіспорту, примусив Сивого Лева тікати й ховатися на Скелі. На переїзді Мандела він порубав одного за іншим синів пані Пенроз. Казали, що зберіг життя останньому на знак ласки до його матері.

— Це він шляхетно вчинив, — визнав Дунк. — То пан Квентин загинув на Червонотрав’ї?

— Ще раніше, пане, — відповів Яйк. — Якийсь лучник пустив йому стрілу в горло, коли той злазив

з коня коло струмка напитися. Простого звання стрілець, ніхто й не пам’ятає його імені.

— Той простий люд стає небезпечний, як затямить собі в голову вбивати князів та зацних лицарів.

Дунк побачив, як озером повзе пором.

— Осьде він нарешті.

— Повільно якось. То ми поїдемо до Білостін’я, пане?

— Чому б ні? Хочу подивитися на яйце. — Дунк посміхнувся. — Якщо виграю той турнір, то ми обидва матимемо драконячі яйця.

Яйк кинув на нього якийсь непевний погляд.

— Що таке? Чого витріщився?

— Я б вам сказав, пане, — урочисто відповів хлопчик, — але мені треба вчитися припинати язика.

Заплотних лицарів посадили набагато нижче солі — ближче до дверей, аніж до почесного помосту. Білостін’я було зовсім новим, як для замку: його звів якихось сорок років тому дід нинішнього господаря. Довколишній простий люд обзивав замок Молочнею, бо його мури, башти й цитаделі були вибудувані з гарно обтесаного білого каменю, виламаного у Долині Арин і привезеного через гори за великі гроші. Всередині замок пишався підлогами та стовпами з молочно-білого мармуру, помережаного золотими жилками; крокви над головою були витісані з блідих стовбурів оберіг-дерев. Дункові не вистачало уяви, аби скласти, скільки те все могло коштувати.

Трапезна палата, проте, була менша, ніж в інших замках, які він знав. «Під дах пустили, то й добре», подумав Дунк, зайнявши місце на лаві між паном Майнардом Бросквином та Кайлом-Котом. Хоча їх не запрошували, але на учту пустили відразу: вважалося недобре відмовляти лицареві у гостині на своє весілля. А от молодому панові Глендону довелося тяжко.

— Вогнепал не мав ніякого сина, — чув Дунк гучні слова управителя пана Маслоплава. Юнак відповів щось гаряче, кілька разів згадали ім’я пана Моргана Вишеграда, але управитель стояв на своєму твердо. Щойно пан Глендон торкнувся руків’я меча, як з’явилося з десяток стражників при списах. Якусь мить здавалося, що зараз розпочнеться кровопролиття. Справу врятувало лише втручання дебелого білявого лицаря на ймення Кірбі Пім. Дунк сидів надто далеко, аби чути, але бачив, як Пім обійняв управителя за плечі й щось зашепотів йому у вухо, підсміюючись. Управитель вишкірився і звернувся до пана Глендона так, що хлопець геть побуряковів. «Зараз або заплаче», подумав Дунк, спостерігаючи за ним, «або когось уб’є». Але після того молодого лицаря таки пустили на учту в замковій палаті.

Бідному Яйкові пощастило менше.

— Трапезна — для панства та лицарства, — бундючно повідомив замковий підчаший, щойно Дунк спробував провести хлопця досередини. — Для зброєносців, машталірів і стражників ми поставили столи надворі.

«Якби тобі натякнули, хто він такий, ти б йому на помості поставив трона з подушками.» Дункові не надто подобалися з виду інші зброєносці. Кількоро були одного віку з Яйком, але більшість старші, а то й старі — побиті життям горлорізи, які давно вирішили служити лицарям замість пнутися у лицарі. «А може, все вирішила за них доля.» Лицарство вимагало не самого лише шляхетського гонору та вправності зі зброєю. Кінь, меч, обладунок — то все коштувало чималих грошей.

— Думай, що кажеш, — навчав він Яйка, перш ніж залишити у товаристві зброєносців. — Тут сидять дорослі чоловіки, вони не терпітимуть твого зухвальства. Сиди, їж, слухай. Може, про щось цікаве дізнаєшся.

Для себе Дунк не бажав нічого кращого, аніж заховатися від гарячого сонця з келихом вина та набити живота як слід. Навіть заплотний лицар стомлюється по півгодини жувати кожний малесенький шматочок. На місцях нижче солі подавали не надто вишукані страви, але вдосталь, щоб наїстися, а Дунк нічого кращого й не просив.