Таємничий лицар
Шрифт:
— Коротке, пане. — Яйк не став повідомляти незнайомим воякам, що його довге ім’я — Аегон Таргарієн.
— Справді коротке. А де твоє волосся?
«Волосяна шашіль», подумав собі Дунк. «Скажи, що це волосяна шашіль, хлопче.» Така оповідка була найбезпечніша, хоча інколи Яйкові спадала на думку всяка дитяча дурість.
— Зголив, пане. Відрощу знову, коли вислужу лицарські остроги.
— Шляхетна обітниця. Мене звати Кайл, на прізвисько Кіт з Мрячної Пустки. Під отим каштаном сидить пан Глендон, м-м-м, Пал. А тут у нас ще один добрий лицар, пан Майнард Бросквин.
Яйк нашорошив вуха.
— Бросквин… чи ви, бува, не родич князеві Візерису Бросквину, пане?
—
Бросквинова кирея була вифарбувана у колір його імені, хоча поганенько, та й краї сильно потерлися. На плечі її скріплювала застібка з місячним каменем завбільшки з куряче яйце. Решту його одягу складала мишаста дерга та плямиста бура шкіра.
— В нас є солона яловичина, — мовив Дунк.
— Пан Майнард має торбу яблук, — відповів на це Кайл-Кіт. — А в мене є солоні яйця і цибуля. Разом ми влаштуємо справжній бенкет. Прошу сідати, пане. Тут гарний вибір пеньків на всякий смак. Якщо не помиляюся, нам тут сидіти до пізнього ранку. Перевіз є тільки один, і усіх відразу він не забере. Першими поїдуть вельможні пани з почтом.
— Допоможи з конями, — наказав Дунк Яйкові. Удвох вони швидко розсідлали Грома, Крапельку та Маестра.
Тільки після того, як тварини були погодовані, напоєні й стриножені на ніч, Дунк прийняв міх з вином, що йому запропонував пан Майнард.
— Вино кисле, та все ж краще, ніж ніякого, — мовив Кайл-Кіт. — Ліпшого збору скуштуємо у Білостін’ї. Кажуть, в пана Маслоплава — кращі вина на північ від Вертограду. Колись він був Правицею Короля, як і батько його батька. А ще він побожний і дуже багатий.
— Його багатство тече з корів, — додав Майнард Бросквин. — Мав би узяти собі за герба розбухле вим’я. В тих Маслоплавів у жилах плине сироватка замість крові, та й Фреї — того самого поля ягоди. З обох боків не мечі, а грошики брязкають — зродичалися-бо крадії корів та мостові шафарі. Коли повстав Чорний Дракон, цей коров’ячий князьок послав одного сина до Даемона, а іншого — до Даерона, аби на кожному боці було по Маслоплаві. Та обидва загинули на Червонотрав’ї, а його менший помер навесні. Отож їхній батько і ладнає собі новий шлюб. Якщо молода дружина не подарує йому сина, то ім’я Маслоплавів помре разом із ним.
— Туди йому й дорога. — Пан Глендон Пал ще раз шорхнув по мечеві гострильним бруском. — Воїн Небесний ненавидить боягузів.
Презирство у його голосі змусило Дунка ретельніше роздивитися юнака. Пан Глендон був вдягнений у погано припасовані недоноски, хоч і з доброго краму. Пасма темного брунатного волосся стирчали з-під залізного шоломця. Сам він був на зріст невеличкий, кремезний, з маленькими, близько посадженими очицями, грубими плечима та м’язистими руками. Брови мав кущуваті, наче дві товсті гусені після мокрої весни, ніс бульбою, задерикувате підборіддя. А ще він був дуже молодий. «Років шістнадцять, мабуть. Нехай вісімнадцять». Дунк мав би молодика за зброєносця, якби пан Кайл не величав його по-лицарськи. Замість вусів чи бороди на щоках хлопця росли прищі.
— Скільки часу ви є лицарем? — запитав його Дунк.
— Достатньо. Буде півроку на поворот місяця. Мене висвятив пан Морган Вишеград, лицар з Гуркала, на очах у двох десятків люду. А лицарської справи я навчався, відколи народився. Верхи їздив, ще коли ногами не ходив. Вибив зуба дорослому чолов’язі, ще жодного зі своїх не втративши. Я уславлю своє ім’я в Білостін’ї. Драконяче яйце буде моїм.
—
Драконяче яйце? Нагорода переможцеві? Справді?Останній дракон помер з півстоліття тому, але пан Арлан якось бачив кладку яєць. «Вони були тверді, наче камінь, але прекрасні на вид», розповідав старий Дункові.
— Звідки в пана Маслоплава узялося драконяче яйце?
— Король Аегон подарував яйце батькові його батька, погостювавши одну ніч у його старому замку, — відповів пан Майнард Бросквин.
— Як винагороду за мужність? — перепитав Дунк.
Пан Кайл гигикнув.
— О так, і за чималу. Кажуть, коли король завітав до замку, старий пан Маслоплав, щасливий батечко, мав трьох юних дів на виданні. А на ранок усі три мали в животах королівських байстрюків. Ото гаряча вийшла нічка.
Дунк уже чув такі оповідки. Балакали, що Аегон Негідний уграв половину дівоцтва держави, багатьох полишивши з байстрюками. Іще гірше — старий король взаконив їх усіх як своїх дітей на смертному одрі. Що простих, від шинкарок, хвойд та пастушок, а що Великих Байстрюків від шляхетних матерів.
— Та ми тут усі — байстрюки старого короля Аегона, якщо хоч половина з тих байок — правда.
— А чому б і ні? — докинув пан Майнард. — Хоча б дехто.
— Треба вам поїхати з нами до Білостін’я, — запропонував пан Кайл. — З вашим зростом ви можете впасти в око якомусь князеві й знайти собі добру службу. От я вже напевне знайду. Там на весіллі гостюватиме Джофрі Крестав, господар на Лихомості. Я зробив йому першого в житті меча, як йому було ще тільки три рочки. Вирізав з соснової дощечки для його малих рученят. Коли ж я сам був молодший, то присягав на мечі його батькові.
— Теж на сосновому? — запитав пан Майнард.
Кайл-Кіт мав досить гумору, щоб засміятися у відповідь.
— Запевняю, той був із доброї криці. Я радо знову стану з ним при боці до служби кентаврові. Пане Дункане, хай ви не хочете битися, то хоч припрошуємо вас разом з нами до весільної учти. Там будуть співці й музики, жонглери і акробати, а до того ще й ватага кумедних карликів.
Дунк хитнув головою.
— В нас із Яйком попереду довга дорога. Ми їдемо на північ, до Зимосічі. Князь Берон Старк наймає латників і сердюків, аби назавжди викинути кракенів зі своїх берегів.
— Як на мене, там надто холодно, — зазначив пан Майнард. — Хочете різати кракенів, то їдьте на захід. Ланістери будують кораблі, аби вдарити на залізняків просто в них вдома, на островах. Дагонові Грейджою тільки так і можна дати ради. Битися з ним на землі безглуздо — він собі пірне у море, та й нема його. Якщо вже діставати їх, то водою.
Певна правда у його словах була, та Дунк не надто прагнув битися з залізняками на морі. Він уже скуштував цієї страви на борту «Білої панни», яка йшла з Дорну до Старограду. Йому тоді довелося узброїтися в повний обладунок, аби допомогти корабельникам дати відсіч нападникам. Сталася кривава й відчайдушна битва. Протягом неї Дунк трохи не впав у воду, а то напевне був би його кінець.
— Престол мав би рівнятися на Старків і Ланістерів, — оголосив пан Кайл-Кіт. — Ті не сидять без діла. А що роблять Таргарієни? Король Аерис заховався між книжками. Принц Раегель скаче голий палатами Червоного Дитинця. Принц Маекар плекає свої образи у Перелітку.
Яйк пхнув вогнище палицею, порскнувши іскрами у нічну темряву. Дунк радів, що той змовчав у відповідь на згадку батькового імені. «Може, нарешті навчився припинати свого довгого язика.»
— Як на мене, винуватий Кровокрук, — вів своєї пан Кайл. — Він же Правиця Короля, а не робить геть нічого, поки ті кракени сіють вогонь і жах берегами західного моря.