Гра престолів
Шрифт:
Джон знав, що в минулі часи іншим звинуваченим у зраді вже дозволяли відновити свою честь на Стіні. Чому б не дозволити те саме князеві Едарду? На Стіні разом з батьком… Думати про таке було дивно, а ще якось невтішно. Яке жахливе свавілля — позбавити його Зимосічі та примусити вдягти чорне. І все ж, якщо нема іншої заміни страті…
Але чи дозволить Джофрі? Джон згадав принца у Зимосічі — як він брав на кпини Робба та пана Родріка у дворі. Джона він взагалі не помітив: байстрюк був чимось таким, що не заслуговувало навіть на принцове презирство.
— Пане воєводо, але чи послухає
Старий Ведмідь здвигнув плечима.
— Хлопчак на троні… Гадаю, він послухає своєї матері. Шкода, що з ними немає карлика. Він дядько того хлопчака і бачив наші скрути, коли приїжджав у гості. Погано, що твоя вельможна мати полонила його…
— Пані Старк не є моєю матір’ю, — сухо нагадав йому Джон. Тиріон Ланістер став йому другом. Якщо князя Едарда стратять, її вина буде не меншою за королевину.
— Пане воєводо, що відомо про моїх сестер, Ар’ю та Сансу? Вони були разом з батьком. Чи ви знаєте…
— Пицель про них нічого не пише. Поза сумнівом, з ними поводитимуться шляхетно. Я запитаю про них у листі.
Мормонт сумно захитав головою.
— Все це не могло статися у гірший час. Саме зараз, коли держава так потребує сильного короля… бо попереду в нас темні дні та холодні ночі, я відчуваю це кістками…
Він кинув на Джона довгий проникливий погляд.
— Сподіваюся, ти не намірився вчинити якусь дурість, хлопче.
«Він мій батько», хотів вигукнути Джон, але знав, що Мормонт не захоче нічого чути. В нього висохло в горлі, й він примусив себе ковтнути ще вина.
— Твій обов’язок тепер тут, — нагадав йому князь-воєвода. — Твоє старе життя скінчилося, коли ти вдяг чорне.
Крук хрипко повторив:
— Чор-р-не.
Мормонт не звернув на нього уваги.
— Що коїться у Король-Березі — то не наш клопіт.
Коли Джон не відповів, старий допив вино і мовив:
— Ти можеш піти. Сьогодні твоя поміч не знадобиться. А завтра допоможеш написати того листа.
Джон не пам’ятав, як підвівся і вийшов зі світлиці. Наступне, що він усвідомив, були баштові сходи і думка: «Там мій батько і мої сестри. Як це може бути не мій клопіт?».
Знадвору один з вартових зиркнув на нього і мовив:
— Кріпись, хлопче. Боги жорстокі.
«Вони знають», зрозумів Джон.
— Мій батько — не зрадник, — прохрипів він. Слова застрягали у горлянці, наче прагнули його задушити. Здіймався вітер; у дворі стало холодніше. Примарне літо дійшло кінця.
Решта світлого дня пройшла як уві сні. Джон не міг сказати, де він блукав, що робив, з ким розмовляв. Привид вештався разом з ним, принаймні це він пам’ятав. Мовчазна присутність лютововка дарувала якусь втіху. «В дівчат навіть і того нема», подумав він. «Їхні вовки могли б їх вберегти, але Панночка мертва, Німерія втекла, і мої сестрички лишилися самі-самісінькі.»
До заходу сонця почав дмухати північний вітер. Джон чув, як він вищить уздовж Стіни та над її крижаною верхівкою, коли крокував до трапезної на вечерю. Гоб зготував ячневий крупник з олениною, добряче заправлений морквою та цибулею. Коли кухар ляпнув Джонові у миску зайвого ополоника, а зверху додав хрусткого окрайця свіжого хліба, хлопець зрозумів, що то означає. «Він знає.» Джон озирнувся
палатою, побачив, як швидко відвертаються голови та опускаються очі. «Усі знають.»До нього підскочили друзі.
— Ми попрохали септона запалити свічку за твого батька, — розказав Матар.
— Ми знаємо, що то брехня, усі знаємо, ба навіть Грен, — додав Пип.
Грен кивнув, а Сем схопив Джона за руку.
— Ти мій новий брат, отож князь тепер і мені як батько, — мовив товстун. — Якщо хочеш поїхати до божегаю і помолитися старим богам, я поїду з тобою.
Оберіг-дерева росли за Стіною, але він розумів, що Семів намір твердий. «Вони — мої брати», подумав Джон. «Так само, як Робб, Бран і Рікон…»
А тоді він почув сміх, різкий та злий, наче удар батога, і голос пана Алісера Терена.
— Якби ж тільки байстрюк, а то ще й байстрюк зрадника! — кпинив той до людей навколо себе.
За один миг ока Джон скочив на стола з кинджалом у руці. Пип хапнув був його, але він вивільнив ногу, побіг столом і вибив миску з руки пана Алісера. Крупник розхлюпався довкола, просто на братчиків. Терен сахнувся назад. Здійнявся гамір, та Джон Сніговій нічого не чув. Він замахнувся на пана Алісера кинджалом, прагнучи поцілити просто у холодні оніксові очі, але Сем кинувся між ними, не даючи проходу, Пип повис на плечах, наче мавпа, Грен ухопив за руку, а Ропух викрутив кинджала з пальців.
Набагато пізніше, коли його відвели до власної келії, з’явився сам Мормонт з круком на плечі.
— Я казав тобі не робити дурниць, хлопче! — гримнув Старий Ведмідь.
— Хло-опче, — докірливо каркнув птах.
Мормонт хитнув головою з відразою на лиці.
— А я ж покладав на тебе такі надії.
В нього забрали ножа і меча та наказали не виходити з келії, поки не збереться старшина і не вирішить, що з ним робити. Щоб забезпечити виконання наказу, коло дверей поставили вартового. Друзів до Джона не пускали, та зовсім самотнім він усе-таки не сидів, бо Старий Ведмідь зглянувся і дозволив йому тримати коло себе Привида.
— Мій батько — не зрадник, — мовив він до лютововка, коли пішли усі інші. Привид мовчки глипнув на нього. Джон скупчився коло стінки, обхопив руками коліно і втупився у свічку на столі коло вузького ліжка.
Полум’я блимало і хиталося, навколо рухалися тіні, у кімнаті наче потемнішало та похолоднішало. «Сьогодні я не спатиму», подумав Джон.
Але мабуть, усе-таки задрімав. Бо коли прокинувся, ноги затекли й судомилися, а свічка вже догоріла. Привид стояв на задніх, шкрябаючись у двері. Джон аж злякався, який він уже виріс здоровенний.
— Привиде, що таке? — покликав він тихо. Вовк повернув голову і глянув на нього згори, шкірячи ікла у мовчазному гарчанні. «Чи він з глузду з’їхав?», спитав себе Джон.
— Це ж я, Привиде, — пробурмотів він, намагаючись не показати страху. Але не міг подолати шаленого тремтіння. Коли це стало так холодно?
Привид сахнувся від дверей. Там, де він шкрябав дерево, залишилися глибокі сліди. Джон спостерігав за звіром, з кожною миттю все більше непокоячись.
— Там хтось є, так? — прошепотів він. Лютововк принишк і відповз назад; хутро на карку стало дибки.