Чтение онлайн

Елайджа знав кілька пар, для яких таке взаємне культурне збагачення завершувалося цілком щасливо. Ну, звичайно, не обходилося без моментів притирання. З одного боку, були обережні спочатку, а згодом усе прозоріші натяки, що глибоко декольтовані топи зі стразами, міні-спідниці і мештики на шпильках носять винятково професіоналки, і місце їм у спільному житті там же, де й майткам з розрізом на задниці та панчохам у сіточку, тобто в потаємних шухлядах сімейної спальні, куди згодом топи, спідниці та шпильки успішно й переміщалися; було примусове, зі сльозами, змивання косметики і зі сльозами ж опановування англійської, і заборона куріння та ходіння по дискотеках з однокурсницями, і просто заборона однокурсниць, і jogging зранку, і планування сімейного бюджету з калькулятором, і напади ревнощів — такі,

шо Вася атдихаєт.

З другого боку, було знайомство з дорогою галицькою родиною, дегустація холодцю, важке алкогольне отруєння після співбесіди з майбутнім тестем (на другій пляшці тесть уже вільно розмовляв голандською, англійською, німецькою — потрібне підкреслити), купівля мохерового светра в подарунок бабі на селі, верески подружок нареченої, поклони, шлюб у церкві, весілля в їдальні школи, яку колись закінчила наречена, посильна участь у бійці двоюрідного брата нареченої з її ж однокурсниками, тужливі весільні пісні, недільні обіди в тещі і — нарешті — вимушений від’їзд світ за очі, навіть додому, разом із нею, від’їзд із цього прекрасного міста, де кожної п’ятниці студентка з вологими очима і духмяним волоссям готова була натхненно і якісно відсмоктати першокласну євросоюзівську сперму.

А втім, і серед цього достатньо передбачуваного континґенту іноді траплялися справжні знахідки. Одного такого вечора, коли Ванда, заклопотана хворим малим і роботою, надовго зникла з горизонту, Елайджа поїхав додому в товаристві підтягнутої життєрадісної дівчини із хлопчачою зачіскою.

На кількох джазових концертах Ванда бачила їх з Елайджею разом. Можливо, це було пов’язано лише з тим, що фірма, в якій працювала дівчинка, спонсорує концерти, заспокоювала себе Ванда, можливо, він просто намагається бути люб’язним, припускала вона, побачивши, як Елайджа у прохолодний вечір віддає дівчинці свою куртку. О’кей, Вандо, мусиш ходити на ці концерти, мусиш, куди дінешся, ти ж здуру підв’язалася бути ведучою, ніби захотіла всі гроші на світі заробити, мусиш бачити їх разом.

Вона виявилася неготовою до цієї зміни — не до того навіть, що він тепер з іншою, а до того, що її золотий хлопчик сам тепер став іншим, він змінився, наче йому в око потрапив уламок чарівного дзеркала, і в його новому жорстокому світі тепер немає для неї місця. Нова закоханість робить людей по-дитячому жорстокими до старого кохання, та й узагалі жорстокими, як і жадоба до кожного прожитого життя. А йому таки нестримно хотілося жити, і Ванда за цим його поривом не встигала: надто обтяжливими були її щоденні турботи. Тим часом він, як виявилось, може задовольнятися чимось банально привабливим, бути примітивним, як жаба, хапаючи язиком усе красиве та яскраве, що повз нього пролітає. Він тепер має молоду дівчинку, має, бо може. Певно, усі би хотіли, тільки не кожен собі дозволить. Дивно: вона, Ванда, зірка, об’єкт обожнювання й поклоніння, ніколи не думала, що колись програє молодому м’ясу. І ніколи раніше не боялася старості. А тепер їй лячно було, попередньо не зробивши глибокий вдих, подивитися в дзеркало — аби не побачити там старече обличчя. З неї витікала сила, від неї йшла молодість, земна куля розвернулася, і Сонце більше не гріє на тій широті, де вона підкоряла зали, де вона впевнено трималася на ногах кілька діб поспіль, де вона впивалася любов’ю чоловіків і жінок, її голос тепер в’язне у темряві.

В якийсь момент, укотре спостерігаючи за ними, усвідомлюючи очевидне (разом прийшли, разом пішли, що ще треба продемонструвати, аби ти зрозуміла?), тамуючи підступ нервової нудоти, зриваючи целофан із другої за день пачки сигарет, Ванда зловила себе на відчутті, яке її злякало. Вона зачаровано дивилася на такий знайомий їй діалог випадкових доторків, вигин голови, профіль дівчинки, ямочки на щічках, зачіску, що відкривала довгу шийку. Дивилася і розуміла, з жахом і обридженням до себе, що насправді їй подобається за цим спостерігати.

Елайджа почав нервувати, що поки він стирчить у Львові, вдома відбувається щось насправді цікаве й вартісне, він кожного дня думав про втрачені шанси, пройобані можливості, про те, що з ним не відбулося вчора, не відбудеться нині, й про те, що він точно не встигне завтра. Вперше за час свого перебування у Львові він відчув беззмістовне й марне проминання часу. І якщо старші товариші 1990 чи 1991 були певні того, що саме тут, overseas,

вершиться історія, то Елайджа у 2000 такої певності не мав. Точніше, йому все частіше здавалося, що життя є деінде.

З часом Елайджа помітив, що сповзає в якусь тягучу нецікаву муть. В його житті побільшало негарних жінок, якихось малознайомих бездарних поетів, які прагнули його товариства, обдертих гуртожитків, переобладнаних під офіси, переповнених пом’ятими обличчями та прилаштованими під попільнички банками з-під Nescaf'e на підвіконнях між поверхами. Довкола чомусь стало більше хрущовок, поганої музики, нікому не потрібної роботи. Чудовий секс із підчепленою в «Ляльці» красунею виявився власне сексом. Красуня була приємна, розважлива, ненав’язлива, цілеспрямована й дисциплінована у роботі, ходила на курси французької та займалася марафонським бігом. Елайджі хотілося задушити її подушкою.

Старі друзі якось усі одночасно обросли сім’ями та дітьми. Серед нового середовища він почувався чужим: бачив у «Ляльці» ці нові обличчя, бачив, що роблять вони, як ось Дін, щось цікаве й натхненне, але не міг до них наблизитися. Спостерігаючи на віддалі за їхнім кипінням, їхньою внутрішньою динамікою, коли вони сиділи біля «Ляльки» перед концертами, Елайджа зчитував, що за кожним з них і за всіма разом стоїть якась своя історія, якісь свої передранкові осяяння після довгих вечірок, свої звіряння у сірі теплі дні, напруження літніх сутінок і нічне розгрішення, приголомшення від прослуханої разом музики, хвилі запахів сирості й тютюну, які тільки раз у житті можна відчувати так гостро, потім це притупляється, — для них саме зараз дивовижно розгортається світ, як недавно розгортався для нього. Вони знаходили один одного, ділилися один з одним теплом і гіркотою, між ними міцніла та істинна людська любов, яка буває між самотніми дітьми, що вперше — подорослішавши — зустрічають свої справжні рідні душі, віддають один одному свою нерозтрачену щирість, як уже ніколи опісля. Але він, Елайджа, був тут чужим. Щось він уже втратив, і вже не вскочить у золоту фазу — час був до нього немилостивий, як до безквиткового пасажира.

Шеф кілька разів делікатно підводив його до розмови про планування кар’єри. З усього було помітно, що шеф не в захопленні від того, як Елайджа забив на планування кар’єри хуй. Термін його волонтерської роботи скінчився, останні півтора року він стрибав від проекту до проекту, щось мутив із голандцями, розпорошуючись та не надто переймаючись тим, куди це його приведе. Іноді здавалося, що він хоче залишитися тут назавжди, тут, де неможливо нічому путньому навчитися, хіба корупції. Молодому чоловікові давно час переходити на нормальні стандарти, можливо, вступити на програму MBA, його східний досвід навіть може видатися цікавим і стати неабиякою перевагою на співбесіді.

Елайджа слухав ці нарікання в пів-вуха, але вже не міг позбутися неспокою й бажання вирватися хоч кудись, просто аби щось змінити, зрушити воду безнадії. Це місто себе вичерпало, він взяв усе, що міг, і доки довколишня дійсність не стала пародією на саму себе, треба тікати. Принаймні, він завжди пам’ятатиме її як найкращі часи у своєму житті.

Елайджа вирішив, що час настав. Він вирішив їхати додому.

У паризькому аеропорту Charles de Gaulle він відчув майже забуту повноту запахів, жвавий рух, перед ним дослівно був цілий світ, тут же, у цій транзитній зоні, й зосереджений: ось він, від аксесуарів Herm`es у duty free до індійських програмістів із дешевими торбами на шляху до свого кращого майбутнього, світ сповнений елеґантних жінок та безлічі можливостей, так ганебно ним недосліджений. Він таки прийняв правильне рішення.

From: elijah.melnyk@yahoo.com

To: lwanda@yahoo.com

Tue, October 1, 2000

Subject: the most important lyst ever

Ja shche kilka tyzhniv nosytymu na plechakh ves Atlantichnyj ocean jakyj nas teper rozdiliaje.

Khocha jak by ja inakshe zrozumiv jakyj velykyj vin je? Оtse j vazhlyvo.

U nas mohlo by buty inshe zhyttia. Ne krashche, ne hirshe — prosto inshe. Zdajetsia, ja joho todi j prozhyv, prolitajuchy nad Atlanticoju.