Проза

Он на минуту умолк, поглядывая на Жмуркина ясным, самоуверенным взглядом серых выпуклых глаз. — Этот прием вовсе не беззаконен, — начал он снова. — Ведь и судьба по отношению к нам к тому же самому приему прибегает. Посуди сам. Допустим, что я, будучи пятилетним мальчонкой, упал с качелей и получил…

— Как? — спросил старший надзиратель и достал из кармана ключ, чтобы отомкнуть наручники, которые надевались только на дорогу. Ни высокий, ни низкий ничего не ответили, а продолжали смотреть вперед тупо и безучастно, слегка щурясь от заливавшего тюремный двор яркого солнца. За них заговорил один из…

Сборник насыщен небольшими шедеврами, представляющими жизнь в ее истинном свете… По-настоящему глубокая книга. «Seattle Po t-Intelligencer» Великая писательница двадцатого – и уже двадцать первого – века. «New day» Блестяще… Невероятно проницательно… Рассказы остроумные, великолепные…

Родилась она в еврейском местечке под Минском. Мой прадед, ее отец, брал в аренду мельницу, и с этого кормилась большая семья. Был он невысокого роста, широк в плечах, очень ярок и красив лицом. К слову, – чудеса! – мой сын, его праправнук, многое взял от него, и не только внешность. Говорили, прадед…

Дівчата . От тобі й на! А ви се відки знаєте? Хіба ви сього зазнали? Анна . Ну, я не про себе говорю. А втім, що зазнала, то досить мені знати та богу. Дівчата (хвилю мовчать, потім починають співати) : Ой мужу ж мій, мужу, не бий мене дуже, В мене тіло біле, болить мене дуже. Пусти ж мене,…

У Михайла Коцюбинського найбагатші алюзії щодо народницько-реалістичних концепцій знайдемо, очевидно, в «Лялечці». З одного боку, тут іще подекуди помітна залежність новеліста від старої манери — до імпресіонізму Коцюбинський зміг прийти, лише подолавши надзвичайно сильний у ранній творчості вплив Нечуя-Левицького.…

Особливо гарною була пара Окунь – Жабов на футбольному полі. Сашко завжди грав попереду, а дружок його, як дуб, стояв у центрі оборони. Пройти Модю було майже неможливо, а паси він видавав, як на блюдечку. Футбольна команда села привозила головам кубок за кубком. Не сварилися хлопці – ділити було нічого,…

І ще одне. Уже при незалежній Україні зросло, наче моложій, нове покоління, яке в шкільних підручниках не читало, як картається своя земля, що вона хоче бути не позиченою. Довелося чути, як хлопчаки (десь так другокласники чи “третячки”) сперечалися: - Слухай, що таке СРСР? - Ну ти і дуб - іспанська…

- Коваля, кажеш? - озвався він. І глянув на свою ногу. Похмуро перевівши кілька разів погляд то на мене, то знов на свою ногу, він підступив ближче, схопив мене обіруч і перехилив якомога далі назад; його очі допитливо втупилися вниз на мене, а мої безпорадно втупилися вгору на нього. - Слухай-но…

Він схлипнув і схилив голову на стіл. І схлипуючи, і засинаючи, все ще з гіркотою бурмотів щось. А простягнена на столі рука його, рука робітника — важка, з широчезною долонею і чорним пилом, що в’ївся в неї,— ворушилась, і пальці теж ворушились, згинались і розгинались, немов продовжували розмову. …

- Чому ти не спиш, до­ню? - пи­тає ма­ти. - Так… я за­раз спа­ти­му, ма­мо! Мати стог­не, а Ха­ри­тю жи­вий жаль бе­ре за сер­це. Бiд­нi ма­ма! Все бо­лить у них. Ко­ли б той доб­рий бог пос­лав їм по­лег­кiсть! Аж ось тро­хи зго­дом i сла­ба ма­ти, i ко­пи на по­лi, i ру­сал­ки, i вовк, i яс­не…

Друга частина твору – це вже майже вертепні розповіді друзів і знайомих. Мені навіть спало на думку, що писав епігон Юрія Логвина. Але історичність як найголовніша тематична домінанта видає нам Логвина геть з усім. Обдарований письменник і художник – це ще й ювелір, який мусить відшліфовувати дорогоцінний…

Брязнули ключi коло дверей, грюкнув засув. Принесено звичайний уранiшнiй чай. - Горяченького! - промовив солдат-доглядач, ставлячи на стiл жестяний чайник i кладучи франзолю. Корецький нiчого не вiдказав йому. Машинально, не думаючи про те, що робить, став поратися з чаєм, потiм швиденько випив…

Так такому б то не повірити оглядіть двори, чи не знайдеться де у, кого ворівських вещей? Куди! Тут ще стали його прохати, щоб зділав милость, забравши яких парубків сам зна, пішов би і оглядів усіх, не минуючи ні одного двора. Нічого Денисові робити – вибрав парубків, сам і пішов з ними. – Починайте…

Если сравнивать с книгами Дэвида Митчелла, то масштабный и жанрово разнообразный роман Мартина Сэя «Зеркальный вор» как минимум не уступает большинству сочинений этого автора. Flavorwire Читатель, будь осторожен, отправляясь в это странствие по трем Венециям в три знаковых момента истории. Подобно…

Да, я ему завидую, завидую, завидую – и что? Это естественно, против природы переть не нужно, иначе она отомстит. Все, подъем! Из-за осточертевших белых ночей, даже в августе не желающих окончательно почернеть, окно было завешено плотной ковровой тканью, и все-таки и халат, и тапочки хорошо различались…

…Москва еще спала, когда я выехал за Игорем. На пустых площадях, обметаемых поземкой, темнеют одинокие фигуры милиционеров, которым еще нечего регулировать, не во что вмешиваться. Они разминаются, притопывая валенками в калошах, похлопывая большими рукавицами. Все светофоры услужливо предлагают мне кошачий…

* * * Как бы мне хотелось, чтобы это было началом: моя мать и эти колокола, Ева и Адам моего голоса, моих радостей и печалей. Но конечно же все это не так. У меня есть отец; и у матери моей он тоже был. И у колоколов… у колоколов тоже был отец. Ричард Килхмар, который однажды ночью 1725 года стоял,…

«Тетка чокнулась, – решил молодой человек. – Пора уходить». – А нотариус правда придет? – осторожно спросил он. – Придет. Не знаю, доживу ли, – спокойно сказала женщина. – Что вы! Еще бегать будете. После сорока жизнь, как говорится, начинается. Еще замуж выйдете! – В молодом человеке заговорило…

У нашей группы веранда прямо на дорогу выходит, на улицу Юбилейная. Наш садик новый, красивый такой весь. Здесь у всех детей родители в институте работают, где мама моя. Сначала, конечно, я в ясли старые ходила. Одноэтажные совсем. И яблони вокруг насажены. И запах молочной каши всегда стоит. Только…