Проза

– Как Филипп? Ты его видела? – спросила Василина сестру. – Да, несколько раз, – ответила девушка, – мы даже немного разговаривали. А еще под моим балконом кто-то оставил цветы. – Не сомневаюсь, что это он. – Я тоже так подумала, – Ангелина смущенно улыбнулась. – А у Анны есть жених? – Пока…

– Вава, вотъ наши спутники, – послышался въ ту же минуту голосъ мамаши. И Вавочка увидла передъ собой двухъ знакомыхъ, которыхъ она совсмъ по-дтски ненавидла, за то что они относились къ ней всегда съ шутливымъ, но навязчивымъ вниманіемъ. Ей вдругъ сдлалось такъ грустно, такъ обидно, что она готова…

— У кого — у них? — Да я о своем, — буркнул хозяин. Я замолчал и стал разглядывать то однорукий человеческий скелет, стоявший в углу, то Чучела косачей и сусликов, то какие-то горшкообразные сосуды со странным орнаментом. По правую руку от меня, на массивном комоде, громоздились часы, изображавшие…

В полу возле пустого столика был большой квадратный люк. Он был почти незаметен из-за того, что его крышка была выложена паркетными ромбами, как и весь остальной пол, и догадаться о его существовании можно было только по двойному бордюру из тонкой меди, пересекавшему замысловатые паркетные узоры, и…

Что И великану не больней принять Телесную кончину, чем жучку, Раздавленному нашею ногою [7] . И что влюбленная юная дева всегда выглядит так, чтобы, Как статуя Терпения застыв, Она своим страданьям улыбалась [8] . 7 Уильям Шекспир. Мера за меру. III, 1. Пер. О. Сороки. …

Все узнаваемое, но это не намозолившие глаза достопримечательности для туристов, а тихие, укромные уголки города, которые открываются только внимательному взгляду понимающего человека. Роману такие картины нравились куда больше, чем так называемое современное искусство с его отвратительно-натуралистичными…

Прислужнице, несмотря на ее изрядно зачерствелую в стенах Дэбэра душу, тоже было искренне жаль молодую правительницу, которая дала ее сыну шанс на другую более счастливую жизнь. При этом в глубине души прислужница панически боялась, что со смертью доброй императрицы, обозлённый на жизнь Дэмонион закроет…

Это наш долг". Заторопился. Съел яичницу прямо из сковородки - как делал всегда, пока мама не видит - залпом выпил уже остывший кофе. Ещё раз проверил сумку. - Недолго, - крикнула мама. - Ладно, - ответил Данил. Включил на телефоне музыку, наушники в уши - и уже ничего не слыша, бегом побежал…

- Ну, во-первых, не смотря на характер когтевранцев, у него есть небольшая кампания друзей, и каждый из них имеет более чем отличные оценки. Во-вторых, он и так один раз тебя победил в дуэли. Ну и самое важное - он друг Рози. Ты же не хочешь обидеть этим нашу кузину? Я знаю, что ты с ней общаешься, не…

2 Через кілька тижнів годувальниця Жанна Бюссі з кошиком у руках уже стояла перед брамою монастиря Сен-Мері. Їй відчинив отець Тер’є, майже п’ятдесятирічний лисий чернець, який трохи пахнув оцтом і до якого жінка, ставлячи на поріг кошика, промовила: — Ось! — Що це? — поцікавився…

Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару. В о з н ы й. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть - теє-то як його - для любові ничтожні. Уязвленное частореченною…

Отож із самого ранку, замкнувши свої домівки та крамнички, юрби городян і городянок поспішали звідусіль до названих трьох місць. Кожен обрав собі видовище до смаку: хто вогнище, хто саджання деревця, а хто — містерію. Слід віддати належне споконвічному здоровому глуздові паризьких зівак: більшість їх…

– Маємо лопати? – зрештою запитав молодший із чоловіків. – …Ну, хоча б одну? – Ні. – А дошки? Водій заперечно похитав головою. Якийсь час вони переминалися з ноги на ногу, сердито обдивляючись заціпенілий джип, а тоді без зайвих слів і нарікань опустилися навколішки й узялися відкопувати колеса…

– Сама таке читай. Старша сміялася, доїдала морозиво і їхала на чергову зустріч. Молодша потягувалася, писала комусь m і мружилась на сонце чи принагідну лампочку – поспішати їй було нікуди. Але так не часто траплялося – щоби морозиво, і сміх, і кпини. Частіше старша просто поспішала на чергову…

Голос Омеляна Косопизда.  Скількі тєбя ждать можно, курва! Голос Харитона Уйобищенки.  Знов макарони, блядь! Голос Альфреда Юхимовича.   А бацили шо нема? Голос Назара Сивухи.  Та не чавкай, ти - чучундра! Голос Магарича чавкає. Деякий час з вагону долинає тільки чавкання, стукіт алюмінєєвих…

Торгова фірма Плейферів зберегла вірність підприємницькому духові своїх предків. Вона кидалася в найризикованіші операції і гідно підтримувала честь англійської торгівлі. її теперішній голова Вінсент Плейфер,- чоловік п'ятдесяти років, практичний і розважливий, а проте досить сміливий, коли йшлося про…

В однім місці рівчак вужчав, прохід заступили кілька дерев, що невідомо як жили в таких несприятливих умовах. Цей прохід був найстрашнішим місцем рівчака, й Ваня недурно боявся його. Одного разу, пролізаючи крізь хваткі галузі дерев, Ваня зачепився за сучок краєм сорочки. Коли він оглянувся назад, то…

І лечу, лечу на чорних хмарах... Золотою стрілою прорізую світляні висоти. В чорний чупер ховаються звізди, як у чорну хмару. Студені хмари від моїх очей теплим дощем спускаються на землю. Але сонця дійти я не годен. І падаю з високості вдолину. Як старий жовняр деревляними ногами блукає,…

- Не тобі, - кажу, - першому попадати пальцем у небо, товаришу Зюзь. Доки такий розумний, як ти оце в нас, стоить на березі та розглагольствує, дурень тимчасом уже з успіхом річку перебродить. Пам'ятаєш, колись були скептики, які казали, що й виноград у нас не витримає, звідусіль каркали на Микиту, коли…

А у таборі — якби хтось зловив мене там, я був би уже мертвий. Після п'яти років у таборі я день за днем блукав лабіринтами вулиць і повторював подумки найкращі речення на випадок, якби мене заарештували: ЗАСТУКАНИЙ НА ГАРЯЧОМУ — проти цього звинувачення я вигадав собі тисячі виправдань й алібі. Мій…