Чтение онлайн

— Вона померла? — скрикнув Андріан.

— Ти все ще нічого не хочеш розуміти… Ти хочеш змінити на краще природу людини, хочеш втрутитися в генотип… Власну хворобу хочеш лікувати в цілком здорових… Даруй за відвертість… Але мушу запевнити, що байдужість не є рисою характеру чи успадкованим комплексом. Це одна з реакцій самозахисту від утоми чи складності проблем… Скажімо, навіть я відчуваю, як ви стаєте мені дедалі байдужіші, і навіть ти, Михайле… Ви вдерлися до мене серед ночі і виснажуєте, вимагаєте відповіді на такі складні питання… Але я ще скажу… Байдужість — це захист себе за рахунок інших. Можеш, Андріане, залишити для себе цю істинну думку про переваги людей, котрі не можуть рубати з плеча, котрі кожен свій крок підпорядковують вимогам довколишнього. Можеш залишити цю думку, як своєрідну

програму для внутрішнього користування… Принаймні можу з певністю сказати, що цей тип людей кращий за егоцентристів… Але, шановний Андріане, на жаль, ти сам до цього типу не належиш… Ти точнісінько такий, як той професор, котрого щойно бачили на екрані. Але, знаєш, Андріане, чим ти відрізняєшся від нього? Тобі ще болить, ти ще не збайдужів, а він уже захистився панциром від усіх трагедій довколишніх… Тебе останнім часом щось мучить, Андріане. Чи не так? То росте панцир байдужості. Ти стаєш черепахою, Андріане. То кам’яніє твоя душа, використовую ваші звичні словосполучення, бо особисто я сказав би інакше — ти накопичуєш заряд на бета-кламах, запитай Михайла, він тобі пояснить, що це означає… І вирішуй сам — добре це чи Погано. Принаймні можеш втішати себе тим, що черепахи довго живуть, і тим, що колись ти зможеш щиро сміятися навіть тоді, коли бачитимеш трагедію… Більше нічого не можу сказати.:. Я геть виснажився… Залиште мене… Надовго залиште… Цю добу я не буду працювати, Михайле…

За вікнами сіріло.

— І не забудь купити яйця, — голосно додав по паузі. — Дружина просила нагадати.

15/01 БВ Тремпс сидів у своїй однокімнатній квартирі на складному стільці й чекав сина. Квартира була обставлена найнеобхіднішим — строго й скромно, як і належить солдатському житлу: три складаних стільці (для кожного члена сім’ї по стільцю) і складаний стіл, покритий грубим сірим пластиком.

На стіні на рівні людського зросту — червоний ґудзичок термінової сигналізації для виклику поліції; трохи вище — портрет Головного Батька Всіх Солдатів у повній парадній формі. Його мавпяче личко було скривлене в гримасі, яка мала виражати величність.

15/01 БВ Тремпс побожно подивився на Головного Батька й прошепотів:

— Даю тобі священне слово солдата А, що син мій буде гідний славного імені солдата В.

Цей день з самого початку був невдалим. Ще зранку 15/01 БВ Тремпс через неуважність забув віддати честь середньому офіцерові їхнього дому-казарми. Це було непростимим порушенням Статуту Поваги й Статуту Покори. Офіцер більш-менш лагідно покартав неуважного солдата, після чого в того довго боліло вухо.

Додому 15/01 БВ Тремпс мав іти тільки завтра. Адже батько сімейства — солдат А — перебуває в домі-казармі 5 днів і 2 дні вдома. Мати сімейства — солдат Б — має бути в домі-казармі 4 дні і 3 дні вдома. Діти — солдати В — перебувають у школі-казармі всього лиш 10 годин на добу і цілих 14 годин — вдома. В певних колах почали говорити, що це прояви лібералізму. І до цього найближчим часом мали прислухатись. Бо не таке це слово “лібералізм”, щоб вимовляти його намарне.

О 10-й годині 43 хвилини начальник дому-казарми викликав солдата А 15/01 БВ Тремпса до себе і сказав з докором:

— Ось полюбуйтесь, що нам передали по службовому каналу про вашого сина солдата В 16/01 ВГ Тремпса.

15/01 БВ Тремпс стояв струнко й читав інформативне повідомлення для службового користування. Все всередині в нього завмирало від горя, проте жоден м’яз на обличчі не здригнувся, бо саме так мав поводитися справжній солдат великого міста-імперії.

Раз на квартал у школі-казармі проводилися заняття з літератури й пропаганди. На минулому занятті вони розбирали написане генералом-письменником А оповідання, в якому йшлося про те, як розумний і відданий ідеалам міста-імперії солдат В запідозрив матір солдата Б в непростимих симпатіях до сусіднього міста-імперії; за цілком достовірними повідомленнями військового імперського агентства інформації,

там по жеребку вбивали кожне десяте немовля для вироблення мужності у солдатів, а старих людей перетоплювали на жир, який використовували для змащення гарматних деталей.

Мужній хлопчик не побоявся погроз, якими хотіла залякати його злочинна мати, і доповів про свої підозри начальству. Як показало експрес-слідство, жінка виявилась невинною, однак, щоб не ризикувати, її знешкодили. За виявлену пильність солдатові В у вигляді заохочення дозволили бути присутнім на страті і, крім того, оголосили подяку перед строєм.

Історія, без сумніву, вельми повчальна і корисна для патріотичного виховання підростаючого покоління. Взвод школярів повинен був написати, як повівся б кожен з них у такій ситуації. Всі солдати В висловили захоплення мужнім вчинком юного героя і одностайно заявили, що він є для них взірцем, і що вони на його місці вчинили б так само. І тільки син 15/01 БВ Тремпса написав у творі: “Я не знаю, як би я вчинив у такому випадку”.

Нечувано! Неймовірно! І це його син, якого він виховував у кращих традиціях. Добре, коли мати не взнає про це. Така новина буде для неї великим ударом. Але ж усе ще можна виправити. Адже він знає свого хлопчика! Додому. Швидше додому!

Начальство співчутливо поставилось до рапорту 15/01 БВ Тремпса і надало йому дострокову відпустку.

І ось він сидить дома, з нетерпінням чекаючи на сина. Син має прийти через дві години. Дві години! Яка сила часу! Треба використати його продуктивно.

І 15/01 БВ Тремпс заходився складати донос, який збирався відіслати наступного дня. Згідно з наказом “Про загальнодержавну значимість доносів”, а також додатком до наказу, в якому давалися чіткі організаційні вказівки, письмовий донос складався солдатом А в кінці місяця і здавався у Відділ національного здоров’я. Усну інформацію по фону рекомендували подавати щотижня. Дружина здавала доноси у своїй організації, а син, повідомляючи в своєму учбовому доносі про розмови між батьками, здавав його за місцем навчання.

Солдат А любив порядок і стежив за тим, щоб усі члени сім’ї писали й здавали доноси своєчасно.

Він сів за стіл і, широко розставивши лікті, почав писати. Донос виходив докладним і розумним. 15/01 БВ і Тремпс зумів навіть провести психоаналіз деяких ситуацій, і це трохи заспокоїло його. Йому навіть спало на думку, що якби не цей вчинок сина, він міг би найближчим часом чекати просування по службі.

Він став перечитувати написане і раптом злякано здригнувся. Як він міг написати таку фразу?! “…І якщо навіть виникнуть вагання, віддані солдати імперії рішуче пододають їх і стануть стіною, готові захистити Високі Ідеали і Благородні Цілі на перше слово Великого Батька Всіх Солдатів”. Якби цю фразу прочитав офіцер взводу аналізу, то довелося б авторові пережити чимало прикрих хвилин. Всім відомо, що саме слово “вагання” має бути виключене з лексикону справжнього солдата. Наказ начальства — істина в найвищій інстанції. Найменший сумнів у його доцільності — це злочин, тому й треба виконувати накази без роздумів. Загальновідомо, що саме здатність коритися без роздумів — одне з найголовніших достоїнств справжнього солдата.

Рипнули вхідні двері, і 15/01 БВ Тремпс, вихопивши пістолет, наставив його на двері, як того вимагала Інструкція (“…ворог не повинен захопити зненацька солдата. А в домашній обстановці”). Двері відчинились, і в кімнату зайшов син. Солдат А сховав зброю.

— Здрастуй, тату! — з радісним здивуванням вигукнув син, але, зразу ж узявши себе в руки, чітким кроком підійшов до батька, віддав честь, тричі вдаривши себе кулаком у груди, і голосно доповів:

— Солдат В 16/01 ВГ Тремпс прибув додому!

— Кругом! — наказав батько. Погляд його був суворим, брови нахмурені: — Мені треба поговорити з тобою відверто. Вийдемо. Прогуляємось. Ніщо так не сприяє ясності думки, як прогулянка пішки.

Лункими металевими сходами вони спустилися в двір і, із звичною вправністю обійшовши заміновані ділянки, вийшли на вулицю.

Батько почав бесіду без довгих передмов. Солдат повинен висловлюватись точно і ясно.

— Вчора ти писав твір. У ньому ти написав, що не знаєш, як. повівся б, якби мати виявилася шпигункою. Як ти міг?! Чому ти написав таке?!