Чтение онлайн

— Ну, то кажи в чому річ! Ми швайцарці не дуже кохаємось у загадках.

— Але я саме й маю сказати загадку. Коли ти пішов уперше обходити руїни… — Артур спинився —…жінка перейшла міст із замку, минула мене й не промовивши слова щезла на взліссі.

— А-а! — протягнув Донергуґель. Більше нічого не додав. Артур провадив далі:

— П'ять хвилин тому та сама жінка пройшла повз мене вдруге, висунувшись із-за кущів та дерев — і зникла, не обізвавшися й словом. Так от — постава, обличчя та хода — твоєї родички, Анни Гєєрштейн!

— Досить дивно, — недовірливо промовив

Рудольф. — Я не можу, звичайно, брати під сумнів твоїх слів, бо матимеш це за смертельну образу, адже такі звичаї у вас на півночі. Але дозволь мені сказати, я ж також маю очі й увесь час дивився туди, де ти. Потім я ж підійшов до тебе! Як же я нічого не зауважив?

— Ну, це вже я не знаю! Очевидячки ти так дивився.

— Ну, а що ж ти гадаєш?

— Що я можу сказати на це? — закричав Артур. — Не візьму в тямки! Така дівчина, як Анна, щира й відверта, буде таїтись од усіх, од свого улюбленого дядька?

— Справедливо! Але бачиш, Артуре, є деякі чутки… Гомонять, Анна Геєрштейн не у всьому така, як інші дівчата. Кажуть, її бачили по таких місцях… де важко потрапити природними силами!..

— Що-о? Ти… віриш у нечисту силу? Я знаю, церква припускає… Але…

— Я не запевняю тебе, — відповів Рудольф. — Але чекай! Ми за це поговоримо потім. А оце я тебе взяв із собою, щоб рекомендувати кільком товаришам. Тобі це буде приємно, а вони дуже хочуть з тобою познайомитись. Ось вони!

Завернув за ріг невеликої кручі, Артур за ним. Перед очима — несподіване видовисько.

Під прискалком навислої скелі палає багаття. Навколо чоловіка з п'ятнадцятеро юнаків — хто сидить, деякі лежать. Швайцарське вбрання, але розкішно прикрашене злотом та сріблом, яскраво блищить у сяйві кривавочервоних огнів. І кривавочервоні відблиски виграють на кубках срібних, що разом із пляшками переходять із рук до рук. На траві — недокінчені наїдки. Кінчався бенкет.

Помітивши товаришів, юнаки весело схопились назустріч. Рудольфа привітали, називаючи Гавптманом також, а хто начальником, і обличчя сяяли з радощів, хоч неначе стереглися і розмовляли дуже тихо. Знати — задоволені надзвичайно, але обережність доводила, що той прийшов сюди потайки.

На привітання Рудольф усім відповів:

— Дякую, хоробрі товариші! А Рюдіґер приходив?

— Ні, бачиш, немає, — один відказав, — а то ми хіба б пустили його, відважний Гавптмане?

— Мабуть щось затримало. Нам трапилась також перешкода, проте ми з'явились раніше. Ось, друзі мої, привів вам сміливого англійця. Бажано приєднати його до нашого відважного діла.

— Просимо, просимо, дуже раді йому! — відповів один молодик. Розкішніше, проти інших, світлосинє вбрання виказувало начальника.

— Наливайте вина! — вигукнув Рудольф, — Випиймо за успіх нашої справи та за здоров'я нового спільника.

Наливали вина. Артур бачив, що такого в цій країні йому ще не траплялось. Але що вони тут обмірковують? Філіпсонові заманулося швидче довідатись.

— Поки я заприсягнуся приєднатись до вас, шановне товариство, дозвольте запитати, — виступив він наперед: — яка ваша мета?

— Чого ж, Рудольфе, привів його сюди, заздалегідь не поінформувавши? — мовив юнак у синьому.

— Не

клопочи собі тим, Лявренце, голови. Я знаю його. Ось що, друже, — повернувся Рудольф до Артура: — ми з товаришами вирішили оголосити свободу швайцарській торгівлі. І в разі потреби — чинитимем опір до останньої краплини крови.

— Розумію! І ваше посольство їде до бургундського герцога на перемови в цій справі?

— Е, брате… Де там, навряд щоб справа чекала. Тут кров'ю запахне раніше, ніж побачимо ми ясну особу бургундського герцога. Коли з його волі нам Базель браму закрив, — вільне місто, належне імперії, — ми можемо приготуватись до всього найгіршого в його володіннях. Маємо підставу гадати, що сутичка вже могла розпочатись. Ось слухай. Від Ля-Ферету приїжджали вершники оглянути наші пости. Що ми напоготові, то вони й не зачепили. Але ми позбулися їх на цю ніч, а далі? Тому кілька базельських юнаків, обурені з боягузства міської влади, приєднались до нас. Вони хочуть змити з себе ганебну пляму й чесно стануть до бою.

— І зробимо це раніше, ніж сонце, що за дві годині зійде, сховається на заході! — енергійно скричав той, що в синьому, інші тихо, але одностайно його підтримали.

— Але, товариство, нагадую вам, посольство, що до нього належить і Рудольф, має мету миролюбну. Хто йому становить сторожу, мусить уникати найменшого приводу до борні, яку хоче воно загасити. В землях герцогських на зневагу сподіватися нічого. Права послів шанують усі культурні народи; й самі ж ви собі нічого, пеона річ, не дозволите.

— Нас можуть зневажити, Артуре. Через тебе та батька твого, — відказав Рудольф.

— Не розумію…

— Твій батько купець і везе з собою крам. Місця мало він забирає, то правда, але ціна…

— Ну то й що?

— А те, шо коли ми не будемо стерегтися, скажений собака бургундського герцога погріє руки не зле. Ваші шовки, атласи, дорогоцінності…

— Шовки, атласи, дорогоцінності! — скрикнув один присутній. — Такий крам ніколи не пропустять без мита, в місті, де всім верховодить Арчібальд фон Гаґенбах!

Хвилину Артур міркував.

— Товариші! Крамовина належить батькові, не мені. Не я, я він маг; вирішити, якою частиною слід поступитися, уникаючи чвар. Лише можу сказати, він їде до бургундського двору з важливим дорученням і мусить додержувати скрізь мирних стосунків. Ще й надто, певніше, увесь крам віддасть, аби не сваритись з ля~феретською залогою. Отже, мені треба часу. Порадившись із ним, скажу свою відповідь. Відмовиться батько платити мито Бургундії — я завзято битимусь поруч із вами!

— Гаразд, Артуре! Дуже шануєш ти батька. Знаєш, як і ми поважаємо ляндамана й у жодному разі не почнемо справи, що він проти неї повстане. А коли його гостя схочуть пограбувати, він сам приєднається до нас. Якщо ж, припустімо, твій батько дасть Арчібальдові себе обскубти, — до цього втручатись і неввічливо буде, й даремно. Доречі, варт знати тобі, що як ля-феретському губернаторові шерсті стане замало й він схоче здерти з вас шкуру, біля вас кожну мить напоготові численний загін.

— Щиру вам, базельці, складаю подяку! Радо вип'ю за наше дальше, щиріше знайомство!