Приключения

Мир принадлежит тому, кто сильнее и храбрее. И мы, викинги, брали по праву нам принадлежащее. И не было конца нашему походу. Ибо море бесконечно. И война тоже бесконечна. Когда кончается одно море, начинается другое, и когда кончается одна битва, начинается другая. Но моя битва кончена, и мое море…

Вот едет славный сотник Тудор, на вороном жеребце. Боевой конь притомился, но всадник свеж, словно и не было позади долгой скачки и лютой сечи. На сотнике темно — красный, длинный рыцарский плащ из тяжелого ипрского сукна, подбитый волчьим мехом, высокие яловые сапоги, черный воинский гуджуман[2] лихо…

— Теперь девочка не сможет убежать, ее поймала жаба и хочет получить поцелуй. Меня и впрямь поймала жаба. Мне было пятнадцать, и мне так хотелось, чтобы что-нибудь произошло. Поэтому я согласилась, когда Андрес предложил поехать с ним на несколько дней в Теколутлу. Я никогда не видела моря, а он сказал,…

Электричка несется вдоль шоссейной дороги, черной ниткой протянувшейся в заснеженном поле. Голос за кадром: — Я схожу на «Заводской», а там выход с платформы ближе к последнему вагону. Приходится пробираться по всему поезду. Кажется, чего стоит прийти на минуту раньше и сесть в свой вагон… Вагон…

Прислухався, затамувавши дихання. Тільки різкі крики самиці ререга, яка кружляла над цвинтарем. Визирнув із вхідного отвору цього мертвого будинку. Світло сліпить, випікає очі. Небо наче розплавлений свинець і ніби мерехтить якимись смугами. Тіні – чорним атраментом на вохристій кам'янистій землі.…

— Що потужніша магія, то довше вона триває, — мовив Кантаб і запитально подивився на Хенчика. — Атож, — погодився Хенчик. — Магія й чародійство — одне й те саме, і вони розгортаються іззаду. — Він зробив паузу. — З минулого, сказати б ото так. — Ці двері прочинялися в багатьох місцях і багато разів…

Коли на Україну посунули вперше червоні москалі, населення тих сіл береться за зброю, якої понаносило з царської армії, і починає з ними боротьбу. Ця боротьба не мала «соціяльного» підложжя, як запевняють червоні окупанти. Чигиринський селянин був свідомий того, що земля належить не графам Давидовим…

Автор лише свідомо не став торкатися теми співробітництва оточення Махна, особливо дуже наближених до нього людей, з органами ЧК-ГПУ-НКВД. Інакше це була б зовсім інша книга, якщо брати до уваги тогочасну масштабну роботу органів держбезпеки щодо вербування широкого кола осіб з метою боротьби з ворогами…

Глава перша Бандитське село Село Плисецьке — село бандитське! Принаймні так кажуть в усіх навколишніх селах — Калинівці, Перевозі, Яблунівці, Данилівці, Липовому Скитку… Та, ніде правди діти, й у самому Василькові кажуть так само. Не дай боже забрести вам у суботу на місцеву дискотеку до «плисак»…

Закинувши руки за голову, Григорій лежить з розплющеними очима, повертаючись думками далеко назад. …Сонячний день, тільки мальви на Стіні, босі ноги пече розжарений гравій на доріжці. Він перебігав її, і ступні занурюються в спориш, розімлілий проти сонця і все-таки прохолодний. Куди він біжить, що…

Климовський мусів їм говорити про все те, що зайшло під Пилявцями і після пилявецького погрому: як вони їхали на карках і шиях утікаючих з усіх сил ляхів; як гетьман попрямував на Львів, лишаючи Нечая під Бродами; як полковники і військо хотіли й натискали на гетьмана, щоб здобував Львів; як він не схотів…

— Ще трохи, пане Нечаю, і листа був би я втратив по дорозі. — Як то? Чому? — За Гуманню наскочила на нас ватага. Вночі. Двох моїх убили. Мене й інших піймали. Шукали за листом, вичитували, погрожували, що вб’ють. Були б і вбили, коли б не Ганжа. В саму пору прибув — дай йому, Боже, здоров’я — та…

— У вас є “вовча яма”? Садиба нашого улюбленого вождя? — Хвилиночку… — почав Вонсовський, але тут же почулося дзеленчання дзвіночків, потім — форкання коней, гучні вигуки, тупіт чобіт. — Важко, — сказав Вонсовський. — Післязавтра в домовленому місці. — Добре заховайте це — лихо не спить. — Не хвилюйтеся,…