Завдання Героїв
Шрифт:
«Він не такий вже і поганий. Я відчуваю, що це буде хороша зустріч. Зрештою, ти врятував життя Ереку».
Тор проковтнув ком у горлі, його долоні спітніли, коли відкрились ще одні великі двері, і вони ввійшли у величезну залу. Він з острахом подивився на високу склепінчасту стелю складної конструкції. На стінах були вікна, викладені арочними вітражами. Мабуть, там були тисячі людей, їх можна було побачити всюди, і зала гула від їх голосів. Банкетні столи були розтягнуті по всій кімнаті, наскільки вистачало погляду, а люди сиділи за трапезою на довжелезних лавках. У вузькому проході між столами лежав довгий червоний килим, який вів до платформи, де стояв
«І про що ти думаєш, ведучи його сюди?» — почувся ворожий неприємний голос.
Тор подивився вгору і побачив чоловіка, що стояв над ним, не набагато старший, ніж сам Тор, але одягнений в королівський одяг, скоріше за все це був принц.
«Це наказ Батька», — огризнувся Ріс. — «І краще тобі прибратись з дороги, якщо не хочеш порушити його».
Принц стояв насуплений і так і не зрушив з місця. Розглядаючи Тора, він мав такий вигляд, неначе вкусив гнилого яблука. Було у ньому щось таке, що не сподобалось Тору. Можливо, це худе і зле обличчя або верткі очі.
«Цей зал не для простолюдинів», — сказав принц. — «Ти мусиш залишити цей непотріб там, де його взяв».
Тор відчув, як в його грудях щось стиснулось. Очевидно, що принц ненавидів його і Тор не мав ані найменшого уявлення чому.
«Чи повинен я передати Батьку твої слова?» — відповів Ріс, заступаючись за Тора.
Принц неохоче розвернувся і пішов геть.
«Хто це був», — запитав Тор Ріса, коли вони продовжили йти по доріжці.
«Не звертай уваги», — відповів син Короля. — «Це всього лише мій старший брат, точніше один з них — Гарет. Найстарший. Взагалі-то, не зовсім самий старший, а найстарший із законнонароджених. Кендрик, якого ти зустрів на полі бою — насправді найстарший».
«Чому Гарет ненавидить мене? Я ж навіть не знаю його».
«Не хвилюйся — йому неважливо кого ненавидіти, тому що він ненавидить кожного. Це стосується і тих, хто має відношення до королівської родини. Не зважай на нього, він лише один із багатьох».
Вони продовжили йти, і Тор з вдячністю подивився на Ріса, розуміючи, що той стає його справжнім другом.
«Чому ти заступився за мене?» — з цікавістю запитав Тор.
Ріс знизав плечима.
«Мені було наказано привести тебе до Батька. Крім того, ти мій суперник для тренувань. Я вже давно не зустрічав свого ровесника, такого ж гідного як ти».
«Але що робить мене гідним?» — запитав Тор.
«Це дух бійця. Його не можливо підробити».
Вони продовжили йти по проходу до Короля. Тору здавалось, що він завжди знав Ріса. Це було дивне відчуття, неначе Ріс був його рідним братом. Тор ніколи не мав брата, справжнього брата, і від цих думок йому стало напрочуд добре.
«Мої інші брати, зовсім не такі як Гарет, не хвилюйся», — сказав Ріс, коли люди почали скупчуватись навколо них, намагаючись побачити Тора. — «Мій брат Кендрик, якого ти зустрів — найкращий з усіх. Хоча він лише зведений брат, але мені він видається ріднішим, ніж Гарет. Кендрик як другий батько для мене. І для тебе стане також, я впевнений у цьому. Немає нічого такого, чого він не зробив для мене або для будь-кого іншого. Люди люблять його найбільше серед всіх членів королівської родини. Це велика втрата для всіх, що він не зможе сісти на королівський престол».
«Ти сказав „брати“. Ти маєш інших братів?» — запитав Тор.
Ріс зітхнув.
«Так, я маю ще одного. Його звати Годфрі, і ми не те що близькі з ним. Він марнує своє життя у тавернах з простолюдинами. Він не боєць, як ми. Йому
просто не цікаво це, насправді йому нецікаво нічого. Окрім елю і жінок».Раптом вони зупинились, тому що якась дівчина перегородила їм шлях. Тор завмер, коли побачив її. Дівчина, можливо, була на пару років старша за нього, вона втупилась в Тора своїми блакитними, мигдалевидними очима. У неї була ідеальна шкіра і довге, полуничного кольору волосся. Вона була вдягнена в білу атласну сукню, оброблену мереживом, очі дівчини були сповнені радості, в них палали грайливі, пустотливі вогники. Вона затримала погляд на хлопцеві і повністю полонила його. Він не міг рухатись, навіть якби захотів. Дівчина була найкрасивішою з усіх, кого Тор коли-небудь бачив.
Вона посміхнулась, показуючи ідеально-білі зуби. Ця посмішка осліпила Тора. Серце Тора запалало із середини, він ще ніколи не почував себе таким живим.
Тор стояв перед нею, не в змозі вимовити ні слова, навіть не в змозі дихати. Вперше у своєму житті він відчував щось подібне.
«Ти не хочеш представити мене?» — запитала дівчина Ріса. Її голос видався Тору навіть солодшим, ніж її зовнішність.
Ріс позіхнув.
«Це моя сестра», — відказав він з посмішкою. — «Гвен, це Тор. Тор, це Гвен».
Гвен зробила реверанс.
«Як ваші справи?» — запитала вона з посмішкою.
Тор досі стояв немов у трансі. Не витримавши, Гвен знову засміялась.
«Не треба так багато слів, будь ласка», — сказала вона, сміючись.
Тор, нарешті прийшов у себе, червоніючи.
«Я… Я… прошу вибачення», — сказав він. — «Мене звати Тор».
Гвен захихотіла.
«Я вже знаю це», — сказала вона. Вона повернулась до брата. — «Брате мій, Ріс, а твій друг справді небагатослівний».
«Батько хоче зустрітись з ним», — нетерпляче відповів Ріс. — «Ми вже запізнюємось».
Тор хотів поговорити з Гвен, сказати, яка вона вродлива, який радий він, що зустрів її. Як прекрасно, що вона зупинила їх. Але його язик неначе занімів. Він ще ніколи не почувався таким знервованим. Тому єдине, що він зміг сказати замість всього цього:
«Дякую».
Гвен захихотіла, сміючись все голосніше.
«Дякую за що?» — запитала вона, і її очі загорілися. Вона насолоджувалася цим моментом.
Тор відчув, що починає знову червоніти.
«Гм… Я не знаю», — єдине що зміг пробурмотіти він.
Гвен сміялася, а Тор відчув себе приниженим. Ріс підштовхнув його, взявши його за лікоть, і вони продовжили йти. Через декілька кроків, Тор обернувся через плече і побачив, що Гвен досі стоїть на тому ж місці, продовжуючи дивитись на нього.
Тор відчував, як його серце калатало. Він хотів поговорити з нею, дізнатись все про неї. Він був настільки збентежений, що забув слова. Він ніколи не спілкувався з дівчатами у своєму селі, особливо з такими вродливими. Ніхто не вчив його, що говорити у таких випадках, як поводитись.
«Вона забагато говорить», — сказав Ріс, коли вони продовжили свою ходу до Короля. — «Не зважай на неї».
«Як її звати?» — запитав Тор.
Ріс подивився на нього усміхненим поглядом: «Вона тільки сказала тобі».
«Я вибачаюсь… Я… Я забув», — зніяковіло відповів Тор.
«Гвендолін. Але всі кличуть її Гвен».
Гвендолін. Тор промовляв подумки її ім’я знову і знову. Гвендолін. Гвен. Він не хотів, щоб воно пішло, хотів залишити його у своїй свідомості. Він думав — чи зможе побачити дівчину знову? Він гадав, що, мабуть, ні — адже він був простолюдином. Від цієї думки йому стало боляче.