Восьмой гном
Шрифт:
«А що робить Вайнона?»
«Здебільшого вона намагається отримати гроші від своєї багатої матері в Санта-Барбарі».
«Я бажаю їй удачі».
— Я хочу вдягнутися сухого одягу, — сказав гном. «Ти можеш зробити мартіні?»
«Звичайно».
Плоскару жестом показав у бік довгого бару, що відокремлював вітальню від кухні. «Все там», — сказав він, повернувся й зник.
Коли гном повернувся, напої були змішані, і Джексон сидів на одному з високих табуретів у барі, дивлячись вниз, через трохи затоплену вітальню та крізь скло, на далекі вогні Голлівуду та Лос-Анджелеса, які тільки починалися. прийти на початку вересня ввечері.
Ploscaru був одягнений
Джексон простягнув карлику свій напій і запитав: «Що ти робиш, друже, я маю на увазі, справді?»
Плоскару посміхнувся, показавши великі білі зуби, які здавалися майже квадратними. Тоді він зробив перший ковток свого мартіні, здригнувся, як майже завжди, і запалив один зі своїх Old Golds. «Я живу за рахунок жінок», — сказав він.
«Звучить приємно».
Гном знизав плечима. «Не зовсім. Але деякі жінки вважають мене привабливим, незважаючи ні на що». Він зробив на диво сумний жест, який був майже вибаченням за його три фути сім дюймів. Це був один із лише двох випадків, коли Джексон міг почути, як гном згадує про це
Плоскару озирнувся в пошуках місця, щоб сісти, і зупинив свій вибір на довгому кремовому дивані з багатьма яскравими подушками, вплетеними в WW. Він знову вмостився в ньому, як дитина, сильно звиваючись. Тоді він почав свої запитання.
Він хотів знати, як довго Джексон був у Лос-Анджелесі. Два дні. Де він був до цього? У Сан-Франциско. Коли він звільнився зі служби? В лютому. Що він зробив відтоді? Дуже маленький. Де він ходив до школи? Університет Вірджинії. Що він вивчав? Гуманітарні науки. Це був предмет? Не зовсім. Що робив Джексон до війни?
Деякий час Джексон мовчав. — Я намагаюся пригадати, — нарешті сказав він. «Я закінчив школу в 36-му. Потім я на рік поїхав у Європу, туди-сюди крутився. Після цього я працював у рекламному агентстві в Нью-Йорку, але це тривало лише півроку. Потім я пішов працювати до торговця яхтами на комісію, але я не продав жодної, тож це теж не тривало. Після цього я написав дуже погану п’єсу, яку ніхто не хотів поставити, а потім… Ну, була одна зима, коли я катався на лижах, і літо, коли я плавав, і восени, коли я грав у поло. І нарешті в 40-му я пішов в армію. Мені було двадцять шість».
«Чи були ви коли-небудь бідними?» – сказав Плоскару.
«Я був розбитий».
«Є різниця».
«Так», — сказав Джексон. "Є."
«Ваша сім'я заможна». Це було не питання.
«Мій старий все ще намагається досягти цього, ймовірно, тому він одружився з моєю матір’ю, яка завжди була багатою і, ймовірно, завжди буде такою, поки вона продовжуватиме виходити заміж за багатих чоловіків. Багаті, як правило, роблять це, чи не так?— одружуються».
«Щоб зберегти вид», — сказав Плоскару, знизавши плечима, наче відповідь була такою ж очевидною, як і передвизначення. Потім він нахмурився, від чого його густе чорне волосся спустилося до очей. «Більшість американців ні, але чи розмовляєте ви якимись мовами?»
«Французька, німецька та достатньо італійської, щоб обійтися».
«Де ви вивчали свої мови?»
«У школі в Швейцарії. Коли мені було тринадцять, мої батьки розлучилися, і я став гнилим. Вони відправили мене до цієї школи на три роки, яка насправді більше нагадувала в’язницю для хлопчиків. Багаті хлопці, звичайно. Ти або навчився, або інакше».
Плоскару оглянув свою сигарету, а потім
подавив її в попільничці з мильного каменю. «Тож тепер ти хочеш заробляти гроші?»«Це була б зміна».
«Коли закінчується війна, — повільно сказав гном, — у підприємливих є кілька способів заробити гроші. Найбільш очевидним, звичайно, є торгівля дефіцитними товарами — чорний ринок. Інший — надавати певні послуги багатим, які зуміли залишитися багатими, навіть якщо вони самі, по суті, стали жертвами війни. Це я пропоную зробити. Вас це цікавить?»
«Я не знаю, про що ви говорите».
«Ні, я справді не очікував, що ти цього зробиш».
«Але це спосіб заробити гроші?»
"Так."
«Це законно?»
«Майже».
«Тоді я зацікавлений», — сказав Джексон.
OceanofPDF.com
3
У Лонг-Біч точилася газова війна, і Джексон зупинив «Плімут» на станції з великою вивіскою на передній частині, на якій було написано, що бензин коштує 21,9 цента за галон. У Catty-corner через дорогу чоловік на станції Texaco з похмурим виразом обличчя знімав власний знак і ставив новий, який відповідатиме ціні його конкурента.
Верх кабріолета був опущений, а з радіоприймача лунала музика. Музикою була версія Джиммі Дорсі «Green Eyes», і гном підспівував, поки служитель наповнював бак. Гном любив співати.
Це була одна з кількох речей, які Джексон дізнався про Плоскару після їхньої зустрічі в басейні актора три тижні тому. Через тиждень після цього Джексон прийняв запрошення гнома переїхати та розділити будинок на Голлівудських пагорбах, який належав Вайноні Вілсон, яка, здавалося, залишатиметься в Санта-Барбарі на невизначений час, оскільки вона намагалася отримати від неї гроші багата мати.
Саме протягом тих самих трьох тижнів Плоскару вів свої часто таємничі переговори з людьми в Мексиці — переговори, які Джексон мав завершити того ж дня в Енсенаді. І саме протягом тих самих трьох тижнів Джексон виявив, що гном знає неймовірну кількість людей — неймовірну, принаймні, на думку Джексона. Виявилося, що більшість із них були жінками, які виконували доручення гнома, возили його та возили його — і Джексона — на вечірки. На вечірках Плоскару часто співав і грав на фортепіано, якщо таке було. Іноді пісні були сумні румунські, і якщо гном напивався, то співав зі сльозами на обличчі. Тоді жінки обіймалися й намагалися його втішити, а поки все це відбувалося, гном іноді підморгував Джексону.
Але частіше за все гном співав популярні американські пісні. Він, здавалося, знав слова для них усіх, і він співав справжнім, глибоким баритоном. Його гра на фортепіано, хоч і була захопленою, насправді була не дуже гарною.
Джексон зрозумів, що більшість чоловіків ображаються на карлика. Вони обурювалися його співом, його розмірами, чарівністю — і найбільше вони обурювалися його успіхом у жінок, про які їхні вузлики часто обговорювали дошкульний шепіт під час нескінченних вечірок. Плоскару, здавалося, насолоджувався образою; але потім, як зрозумів Джексон, гном не любив майже будь-якої уваги.
Із заповненим баком Джексон пішов узбережжям на південь у напрямку Сан-Дієго. Був ще ранній ранок, і гном співав більшу частину шляху до пляжу Лагуна, де вони зупинилися в готелі випити кави.
Після того, як офіціантка налила йому доливку, Плоскару запитав: «Ви впевнені, що пам’ятаєте кодові фрази?»
"Я впевнений."
"Хто вони?"
«Ну, з одного боку, вони дурні».
«Незважаючи на це, що вони?»
«Я маю зателефонувати їй на домашній телефон і назвати своє ім’я, а потім, як дурень, кажу: Wenn der Schwan singt lu, lu, lu, lu». Ісус».