Чтение онлайн

Усі небесні світила, – це одна родина: сонце – жінка, місяць – чоловік, молодий, а зорі – то дітки, як то співається в наших колядках.

У

стародавній Молитві на Хрещення читаємо (Требник): «Ти простерл єси Небо яко кожу, Ти утвердил єси землю на водах». Небо не одне, а багато їх, напр. Іоаникій Галятовський твердить, що є 11 Неб («Ключ Розуміння»).

Місяць скрізь шанувався, бо ж це нічне Боже око. І навіть і тепер, хто побачить його вперше (новика), той конче мусить перехреститися, щоб щастило ввесь місяць. А хто побачить новика з лівої руки, та ще з порожніми кишенями, тому не поведеться, і треба вміючи відплюватися. Гори й долини, які бачимо на місяці, з найдавнішого часу породили багато різних легенд, з них у нас найчастіша: це побилися два брати,

й один тримає другого на вилах (Чубинський), або – це Каїн Авеля забив.

Денниця чи порання зоря та зоря вечорова, – це сонцеві сестри красуні. А зорі – це сонцеві та місяцеві діти, або пізніше – Божі очі. Кожна людина має на Небі свою зірку, і коли вона народжується, Бог її запалює, а коли вмирає, з Неба котиться й зірка її. Молошний шлях – це чумацький шлях, дорога на Крим і далі на Єрусалим.

В давнину були різні курси космографії, науки про світ, що залюбки читалися в середні віки, – вони й сіяли всякі легендарні знання про небесні світила. Так само й ворожбитська книга Громник подавала різні гадання й по сонцю, напр.: «Якщо в листопаді померкне (затьмариться) сонце, будуть біди і багато повстань, і містами руїна».