Сонячний вітер
Шрифт:
— Нібито. А бойовий досвід в іноземних легіонах здобувають. Хлопці як на підбір, дрімучі, як сельва. От і Магда з того кола.
— Ну, це мене хвилює менше за все.
— Дарма, патроне. Тут є один психологічний ньюанс…
— О, це вже цікаво!
— …родина Магдина, та й загалом оточення їхнє — люди своєрідні. Як я вже казав, придавлені ідеєю-фікс: повернутися на Україну й обов’язково на білому коні. Де той кінь пасеться, ніхто не знає, а роки йдуть, відбувається зміна поколінь, тому вони й люті на весь світ, тому й роблять вигляд, що вони цілком самостійні й ні від кого не залежні. От і Магда: за дорученням своєї служби безпеки працює на “нічні ескадрони” Парайї, про що ті, мабуть, здогадуються, бо мають вихід на ЦРУ, котре теж інформується про діяльність колишніх бандерівців
— О боже! В якому світі ми живемо!..
— …отож, як бачите, патроне, Магді цілком можна довіряти, недаремно ми допустили її до деяких секретів.
— А кому вона про нас, теє… клепає?
— Всім!
— Тоді добре. Інформація замикається у вузькому колі.
— Авжеж. Інакше б ми з вами про такі делікатні речі не говорили.
— Ну, ми з тобою друзі з півстолітнім стажем…
— Так, патроне! Отже…
— …дій, Гюнтере, дій.
МАЛИЙ — КОАЛІЦІЇ. Маю контейнер. Сьогодні ввечері передам у місті. Відчуваю увагу. Відчуваю увагу!!
“Ек-хх-е-хе-е… Де ж вони, мої двадцять літ?.. Як і не було нічого… Закриєш очі: біганина-стрілянина… То ти ловиш, то тебе ловлять. Тільки встигай кліпати. А примружишся надовше — уже й думка з’являється: а для чого те все було? Аби на хліб насущний заробити, інше нині, в старості, в голову не приходить. І заробляєш, заробляєш, а кому воно? Дітям нібито, а вже й онукам. І не більше… А ідеї вже — гай-гай — мохом обросли. А вони он бігають, і в них усе попереду. Молоді, красиві, здорові… Магда явно темпу не тримає, як і належить їй. То зашкутильгає, то показує, що, мов, ногу підвернула. А він про неї, наче про сестру піклується. Щось показує, розказує, під лікоть бере, допомагає. Та нехай собі, так і треба, аби з ритму збивала та код, коли є такий, заплутувала… Ач, он як вистрибують!.. Розпашілі, розчервонілі… Дебелі м’язи, свіже повітря, молодий, гарячий піт… Форми тіл ніби навмисне підкреслені… Покажу, покажу обов’язково цей відеозапис патронові й поб’юся об заклад на що завгодно, що пара ця обов’язково гайне сьогодні ввечері до столиці — так “співпало”, що чергувань нічних ні в нього ні в неї немає, — обов’язково поб’юся об заклад”.
Як відомо, Альварес, коли я мимохіть поскаржилася на безсоння, сам запросив мене на вранішній біг та гімнастику, пообіцявши в скорому часі довести мій організм до належного стану і пристойної фізичної форми (на що, до речі, я не скаржуся!). Мусила й справді імітувати втому, задуху і т. п. після незначних навантажень. Альварес, треба йому віддати належне як майбутньому медикові, дав досить слушні поради і загалом поводив себе коректно, тобто не став демонструвати своїх власних якостей і, зважаючи на мій стан, зібгав уранішні процедури, хоч я і вмовляла його не звертати на мене уваги. Зрештою, половину дистанції ми пройшли пішки, розмовляючи на теми, котрі в даному разі не викликають інтересу. Дізнавшись, що я часто їжджу на ніч власним авто до міста, Альварес попросив, аби я взяла якось і його з собою — розвіятися, на що я, звичайно, дала згоду, запропонувавши поїхати сьогодні ж. В дорозі Альварес вів себе виховано і пристойно, говорили більше про музику і кіно, окрім того, Альварес наспівав мені багато нових жартівливих студентських пісень.
У кінотеатрі “Арена” нам не вдалося взяти квитків на жоден із сеансів (іде “Варіант Зомбі”), ледве вирвалися з натовпу. Поїхали на танці в дискоклуб “Міраж”, де й пробули близько двох годин. Впевнена, що Альварес ні з ким в контакти не вступав, тримався поруч мене і вся поведінка його показувала, що жодних зв’язків не шукає. З дискоклубу при мені подзвонив Вільяму Шері: дякував за роботу. Шері запросив нас у гості, до нього ми прибули о десятій вечора. Запис розмов на вечірці у Шері додаю. Довелося трохи випити. Альварес зазначив, що за все своє життя не випив і грама алкоголю. І так вийшло, що він сів за кермо мого авто, підпилий Шері вирушив, про всяк випадок, як він заявив, з нами, тому піти на фізіологічний контакт і провести другу частину операції не мала змоги, тим більше, Альварес виявився надто сором’язливим, що помітив і
Шері, котрий, як видно, й сам був би не проти вищевказаного контакту, але я відповідних вказівок не мала. Провівши мене, Шері й Альварес повернулися на таксі додому, куди за останнім, як і домовилися, я й заїхала вранці.(З ПОВІДОМЛЕННЯ У ВІДДІЛ ЗОВНІШНЬОГО НАГЛЯДУ “НІЧНИХ ЕСКАДРОНІВ”). За час моєї роботи з Гостем жодних ворожих по відношенню до Парайї дій чи вословлювань з його боку не помічено. Записи додаю.
Тиса.
За минулу добу передач з незареєстрованих радіостанцій з території Парайї не було.
(З добового звіту “нічних ескадронів”).
— Здається, Гюнтере, ти загрався…
— І в мене таке враження, патроне. Надто ж — ні до чого присікатися, а часу дуже мало. Пора кінчати!
— Ого! А я ж казав!..
— Так хотілося ж знати, чи ми не засвітилися. Тому вважаю, методично ми робили все правильно. А потім цей клятий, даруйте, ваш друг Шері! Хто ж відає, ким він є насправді? Спробуй, розберися з тими штатниками… Тим більше, їхні ролі в таких краях, як Парайя, досить однозначні. Може, й має стосунок до проекту “Ното заріепз”, а тепер от підсунув інспектора, щоб дізнатися, чи вміємо тримати язики за зубами.
— А що нам до того? Виконуймо інструкції — та й годі. Хай потім самі розбираються.
— Так то воно так… Але ж і вони мусять переконатися, шо ми не дарма хліб їмо й прокрутили до кінця ситуацію…
— …і нічого не вияснили…
— …і підійшли до межі, де вже можна чинити так, як та інструкція передбачає.
— А тобі не вліплять за те, що в Альваресові не розпізнав чужого агента, якщо він справді агент?
— Може, і попаде. Але ж часу мало було! Та й Альварес постійно під ковпаком… То й вам, патроне, дістанеться. Я ж тільки виконавець…
— От-от… А ще давній друг… А як брати відповідальність на себе, то в кущі. Гаразд, а коли почекати, доки в сусідів трапиться оте, подивитися тоді, куди спрямує свої стопи Альварес? Тут-бо йому доведеться діяти, вибирати, куди податися.
— Зайвий ризик, патроне. І взагалі — моя справа не ворожих агентів по світу ловити, а не дати їм і на мітку проникнути в таємницю проекту. Покажіть йому сеанс психотерапії з участю хоча б Торквемади з третього корпусу. Тут секретів ніяких, але є певні паралелі. А ми вже простежимо за реакцією Альвареса, проаналізуємо, чим цікавитиметься потім.
— І?..
— …і тоді ніхто не скаже, що ми до кінця не “прокачали” нашого нежданого гостя.
— І… Гюнтере, і?..
— Коли він упіймається, ми з нього вичавимо все. Коли ні, то, як і передбачається правилами, приберемо чужими руками, при свідках. Нещасний випадок! Гадаю, зробимо так. Завтра…
— Саме завтра, Гюнтере, саме завтра! Бо завтра опівночі прибудуть замовники на генеральну примірку. До цього часу з неясностями має бути покінчено!
— …завтра Магда поїде з ним на танці в дискоклуб. Захоплять і Шері з собою. І там зчиниться бійка. Коли Альварес — людина Шері, той зуміє його відстояти, бо здогадається, чим воно пахне. Коли ні — то виявиться авторитетним свідком нещасного випадку. А вчасно прибула поліція пристрелить бездомного гультіпаку-зарізяку при спробі втекти.
< image l:href="#"/>— Технологія мене не цікавить. Але Альварес — хлопець дуже старанний, і з мого боку було б непристойно не поділитися з ним, як з майбутнім колегою, певними набутками. Отож, Гюнтере, скажіть там, нехай готуються до позачергового сеансу з Торквемадою, а я перед тим побесідую з нашим юним другом.
— Любий Феліппе, ви, як і всі південноамериканці, напевне, любите карнавали? — доктор Аугусто Буатрегано сидів, по-школярському склавши на столі руки, — тонкі, легенькі, вже висушені старістю й покраплені пігментними плямками. Та з-під окулярів без оправи ще пронизливо зблискували вицвілі очі. Пропоную вам взяти участь у карнавалі, щоправда, не для втіхи, а заради користі. Хлопець ви старанний, спасибі вам, працюєте за двох, отож і тут, сподіваюся, допоможете нам: катастрофічно не вистачає потрібних людей… Так от, ближче до справи. Чи довелося вам чувати про лікування душевнохворих “театром”?