Чтение онлайн

Він зробив крок до Ганнібала, і той позадкував до свого велосипеда, де стояв чохол з-під лютні. Там і застиг.

— Вас цікавила її піхва, наскільки пам’ятаю. Напрямок її розташування?

— Вона тобі що, мати? У японок піхва поперек! Трахни малу японку і сам переконаєшся.

Поль кинувся вперед, здійнявши вгору важкі кулаки, готовий мотлошити, та Ганнібал єдиним рухом вихопив із чохла для лютні кривий меч і різонув Поля поперек черева.

— Отак поперек?

Вереск різника майнув відлунням між дерев, аж злякані птахи спурхнули.

Поль ухопився за живіт, підніс до очей руки, вимазані густою кров’ю. Він глянув униз на рану, спробував

її прикрити, нутрощі сковзнули йому крізь пальці, вивалюючись геть. Ганнібал зробив крок убік і в оберті різонув Полю ззаду по нирках.

— Чи, може, трохи навскіс відносно хребта?

Меч тепер літав, роблячи перехресні штрихи у формі «X», різник з очима, вибалушеними від шоку, спробував тікати, дістав удар по ключиці, шипіння артерії, бризки на Ганнібаловому обличчі. Наступні два удари припали на щиколотки, і Поль, підрубаний, звалився, мукаючи, мов бичок.

Різник Поль сидить, притулений спиною до пенька. Він не в змозі підняти рук.

Ганнібал заглядає йому в обличчя:

— Хочете побачити мої малюнки?

Він гортає альбом. На малюнку голова Поля на великому блюді, до волосся прив’язано іменний ярлик. На ньому напис: «Поль Момунд, свіже м’ясо». Зір Поля туманиться по краях очей. Ганнібал змахує мечем — і для Поля все моментально біжить за край, вгасає тиск крові і надходить суцільна темрява.

У своїй власній темряві Ганнібал чує Мішин голос при наближенні лебедя і сам промовляє лунко: «О Анніба!»

День догорів. Ганнібал із заплющеними очима посеред глибокого сумороку прихилився до пенька, на якому стояла різникова голова. Він розплющив очі і сидів так кілька довгих хвилин. Нарешті підвівся і пішов до гатки. Кукан на рибу було зроблено з тонкого ланцюжка, його вигляд змусив Ганнібала торкнутися шраму в себе на шиї. Риба на кукані ще була жива. Він змочив руку, перш ніж торкнутися риб, потім почав відпускати їх одну по одній на волю.

— Пливіть, пливіть… — приказував. Порожній ланцюг він закинув далеко в річку. Випустив і цвіркунів. — Геть, геть! — казав їм.

Потім зазирнув до полотняної торби, побачив велику чищену рибу й відчув дикий апетит.

— Смакота, — промовив до себе.

Жахливу смерть різника Поля не сприйняли за трагедію більшість поселян, чий мер і кілька достойників були взяті в заручники й розстріляні нацистами у відповідь на дії руху опору під час окупації.

Більша частина Поля лежала на цинковому столі в бальзамувальному залі «Салону похоронних урочистостей Роже», де його попередником нещодавно був граф Лектер. Надвечір чорний «Citro"en Traction Avant» [47] підкотив під дім скорботи. Жандарм, що стояв на ґанку, поспішив до дверей машини, щоб відкрити.

— Доброго вечора, інспекторе.

Чоловіку в елегантному костюмі, що вийшов з авто, було близько сорока. На хвацький салют жандарма він відповів дружнім жестом, обернувся до машини і проказав шоферу й іншому офіцеру, котрий сидів на задньому сидінні:

— Захопіть із собою документи в поліцейську дільницю.

Інспектор

знайшов власника похоронного салону мсьє Роже і начальника місцевої поліції у бальзамувальній залі серед кранів, шлангів і накритих скляними покривками емальованих бляшанок із необхідним начинням. Начальник поліції зрадів, побачивши поліцейського з Парижа.

— Інспектор Попіль! Я радий, що ви змогли приїхати. Ви мене не пам’ятаєте, але…

Інспектор зупинив начальника.

— Якраз пам’ятаю. Командант Бальмен. Ви конвоювали де Реца [48] в Нюрнберг і сиділи за його спиною на процесі.

— А ви тоді привезли докази. Для мене це була честь.

— Що ми маємо тут?

Асистент господаря похоронного салону Лорен зняв покривало. Тіло Поля-різника лежало поки ще одягнуте, довгі смуги червоними діагоналями пересікали його там, де тканина не просякла кров’ю. Голови в нього не було.

— Поль Момунд, чи радше частина його, — доповів комендант. — Це його у вас досьє?

Попіль ствердно кивнув.

— Коротке і бридке. Він відправляв євреїв з Орлеана. Інспектор оглянув тіло, обійшовши його кругом, підняв татуйовану руку Поля, вишенька тепер виглядала яскравою на тлі загальної блідоти. Промовив стиха, ніби сам до себе:

— На долонях захисні порізи, але зап’ястки в нього були розсічені кілька діб тому. Він бився не так давно.

— Та часто, — докинув похоронщик.

— Минулої суботи він учинив бійку в барі, — уточнив асистент Лорен, — він вибив зуби одному чоловіку й дівчині.

Лорен хитнув назад головою, ілюструючи силу ударів, аж напомаджений кок на його вутлому черепі заскакав.

— Складіть, будь ласка, список його останніх опонентів, — сказав інспектор. Він нахилився до тіла, принюхуючись. — Ви щось робили вже з ним, мсьє Роже?

— Ні, мсьє. Командант мене попередив і заборонив…

Інспектор Попіль покликав його до столу. Лорен теж підійшов.

— Чи має щось із того, що ви тут використовуєте, такий запах?

— Я чую ціанід, — сказав Роже, — його спершу отруїли!

— Ціанід має запах підсмаженого мигдалю, — уточнив Попіль.

— Пахне чимсь схожим на краплі від зубного болю, — сказав Лорен, несвідомо торкаючись власної щелепи.

Похоронщик обернувся до свого асистента:

— Кретин! Де ти бачиш у нього зуби?

— Так. Це гвоздична олія, — сказав інспектор Попіль. — Команданте, а чи не знайдеться в тому його списку фармацевт?

Користуючись порадами шеф-кухаря, Ганнібал засмажив чудову рибу, пересипану темною бретонською морською сіллю зі спеціями, прямо в лусці, і зараз виймав її з печі. Кірка тріснула від одного дотику руків’ям кухарського ножа і розпалася, луска залишилася на ній, кухнею поплив чарівний аромат.

— Вітаю вас, Ганнібале, — промовив кухар. — Найсмачніше в риби — щічки. Та й у більшості істот, треба сказати. Коли розбиратимете її на столі, подасте одну щічку мадам, а другу почесному гостю. Ну, а якщо розкладатимете по тарілках у кухні, можете з’їсти все самі.