Серед темної ночi
Шрифт:
– Жалiю, амiкус, тебе. Но не рюмсай i возвеселись: терплять i кращi за тебе. Глянь на мене! Кончив два класи семiнарiї, греки й латини читав i думав ученiстю превище всiх превознестись i - пропав!
– Чого ж ви пропали?
– спитав Роман.
– Чого?.. Чув ти моє iм'я?
– Чув…
– _ Ну, то через його.
– Та каким же образом?
– А таким… Того, що iм'я геройське.
– Как - iм'я геройське?
– Ти цього понять не можеш. Герой був такий… Патрокл: i Трою воював, i багато совершив дiл славних… Так i я, iменем його названий, повсєгда був прихильний до геройських дiл.
– I совершали?
– Стультус!.. З Вакхом у компанiї побив морду єзуїтовi iнспекторовi i за те поневiряюся й досi. I уше-лепкався в цю бездну гнусностi, де
– I вiн штрикнув пальцем просто в пику Лукашевi.- По не розквасюй губи, бо то подла манера. Як зазнаєш усього i не знайдеш нiчого, i схочеш уже наплювать на цей город - приходь до мене, i Патрокл Хвигуровський дасть тобi достойную тебе роботу.
Роман глянув неймовiрно на обiдрану постать Пат-рокла Хвигуровського i подумав собi, що ледве чи можна чого вiд нього сподiватися. Той зрозумiв його погляд:
– О азiнус клапоухий i Хома невiрний! Не витрiщай своїх слiпакiв на мою костюмiровку, а дивись на мої дiла, i будеш подобен менi i не пропадеш з голоду!
Поки, одначе, дiла героя з поганою костюмiровкою обмежились на тому, що вiн найбiльше за всiх порався коло чарки й закуски, прибрав геть чисто все, що мiг прибрати, а потiм захрiп по-вчорашньому на своєму ослонi з "земською давностю".
Три днi ще ходив Роман та шукав собi служби, а на четвертий зостався з п'ятаком у кишенi. Ще одно можна було йому зробити: стати на базарi.
Щодня на одному звичайному мiсцi на базарi стояла купка людей. Всi виглядали заробiтку. Сiльськi парубки i дiвчата, поприходивши в город шукати наймiв, стояли поруч з городянськими куховарками й покоївками, що, покидавши старих хазяїнiв, дожидалися нових. Кiлька старiших людей з сокирами за поясами - це були дроворуби. Тут же стояли й мiськi обiдранцi з таких нiчлiжних домiв, як отой, що в йому Роман ночував. Цi й собi виглядали, але вже не наймiв,- хто ж би їх наймав?
– тiльки поденного або хоч на один раз якого заробiтку. Сiльськi дiвочi вбрання з ясними зеленими, синiми, червоними кольорами, парубочi свити, чумарки, шапки й брилi мiшалися з обдертими лахманами нечепурної, загидженої городянської одежi. Уся ця купка товклась серед базарових яток на засмiченому, закиданому недоїдками i всякими покидьками майданчику,- люди стояли, сидiли, часом лежали на порожнiх рундуках. Дiвчата цокотiли промiж себе завзято, парубки поштурхували дiвчат, а тi верещали голосно й весело. Городянськi куховарки та покоївки у кохтах та в пальтах тримались трохи осторонь i промiж себе судили й лаяли на всi заставки хазяйок та навчали одна одну (а часом i сiльських дiвчат), як треба поводитися з хазяйками, щоб не давати їм волi, як прикидати бiльшу цiну до того, що купуєш на базарi… Було голосно й весело: кому й не щастило, то соромився перед людьми сум виявляти. Але все ж часом було чути смутне нарiкання на нещасливу долю, шо й роботи нема, й їсти нiчого, i нездужає… Блiдi й змарнiлi обличчя траплялися серед цього натовпу часто. Обiдранцi часом i собi встрявали до гуртової розмови, але бiльше стояли самi собi; часом вони приносили пляшечку "монопольки".i зараз же, на якому рундучку, а то й навстоячки, випивали її, закушуючи гнилою ковбасою або смердючим оселедцем. Iнодi пiдходила до дiвчат i куховарок яка панiя або й пан - вибирали собi пiдхожу i починали з нею вмовлятися; якщо єднали, то вели з собою. Тодi тi, що позоставалися, лаяли панiю чи пана, казали, що вони й слiпi, й дурнi, бо взяли найпоганiшу, а не взяли нi одної з них. Часом приходив наймати дроворуба - пиляти й колоти дрова, а хто кликав i обiдранцiв - найбiльш переносити щось важке. Дроворуби стояли тут щодня. Обiдранцi - теж щодня, хiба що ходили часом по базару, доглядаючи, щоб панiї та куховарки добре ховали грошi: котра не робила цього, тую карали, бо зараз тi грошi потрапляли до рук обiдранцевi, i вже тодi кiльки день не видко було його на точку. Всi iншi стояли - поки хто найме; а з сiльськими бувало й так, що як докучить стояти ненайнятому, то й пiде воно собi знову додому.
Серед цiєї купки мусив стати й Роман. Тепер уже вiн думав про те, щоб поки знайти собi хоч поденний заробiток, бо йому не було чого
їсти. Але доля була до нього неласкава: вiн простояв увесь перший день до вечора i не вистояв нiчого.П'ятака проїв,не було з чим iти й до нiчлiжного. Роман думав, думав i пiшов у великий мiський сад.
– Засну десь у кущах!
– гадав собi- Поки ще не холодно.- Вишукуючи в саду лiлшого, затишнiшого мiсця, натрапив на чималу будiвлю, що стояла там серед прочищеного майданчика. Зроблена з шальовок, в однiм мiсцi зовсiм не було стiни - самi поручата. Роман перескочив через їх i пiшов усерединi по помосту. Силкувався йти тихо, щоб не почув сторож садовий. Iшов у темрявi i вiдразу почув, що падає вниз.
Упав, але бiльше злякався з несподiванки, нiж забився. Встав, почав мацати руками. Був у якомусь дощаному коридорi неглибокому. Вилiз iз його легко i пiшов обережно далi. Дiйшов до якихось дверей i вiдчинив їх. Засвiтив сiрника: невеличка дощана комiрчина, мов хижка, попiд стiнами лави.
Зважився тут заночувати. Лiг на лаву, положивши шапку в голови.
Уночi кiльки разiв прокидався, не розумiючи, де вiн. Тiльки вставши вранцi, побачив повидному, що це був лiтнiй театр, покинутий уже тепер, порожнiй, старий i обдертий. Мусив бути йому притулком i надалi на той час, коли не буде грошей, щоб ночувати деiнде.
Сьогоднi вiн продав за три рублi своє пальто. Осiнь тiльки почалась i була суха й тепла,можна поки було й без нього прожити, а далi… що буде! За карбованця купив сокиру i вийшов на базар… Його зараз же взято колоти дрова. Роман дуже зрадiв цiй роботi. Але поки вiн наколов купу дров та заробив пiвкарбованця, то в нього так заболiли крижi й руки, що вiн кляв свою роботу всякими словами. Ввечерi пiшов у нiчлiжний, стрiв там Лукаша i з горя проїв i пропив з ним увесь свiй заробiток.
Щодня Роман стояв на точку, та не щодня його брано. В який день не було заробiтку, Роман жив з тих грошей, що зосталися йому вiд пальта. Це дiялося тижнiв зо два, аж поки знову так сталося, що в Романа не було й трьох копiйок заплатити за нiч у нiчлiжному.
"Доробився!" - гiрко нарiкав на свою долю Роман, iдучи ночувати знов у той садовий театр. Тепер це було не так добре, як попереду, бо вже пiшли дощi i зробилося враз дуже холодно. Роман страшно намерзся, стоячи на базарi, i був голодний. Вiн увесь трусився.
Дотягся до театру, перелiз через поручата i пiшов у свiй закамарок. Iдучи темною сценою, вiн спiткнувся на щось i трохи не впав.
– Який тут стультусяка собачий ходить та людей колошкає?
– несподiвано гримнуло з темряви.
Роман пiзнав голос Патрокла Хвигуровського: це вiн на нього спiткнувся.
– Се я, Роман,одповiв.
– Який Роман, азiнус?
– Та тот, що з вами в ночлежному ночувал.- Увесь цей час їм не доводилося стрiватися.
– А чого ж ти тут?
– Та должно того, що нєту на ночлежний деньог.
– Резон, хоч ти й болван!
– А чого.ж я болван?
– А того, що повинен тут ночувать.
– Та й ви ж тут ночуєте.
– Я - iнша рiч. Я, братку, так собi… ще вдень сюди зайшов, а був трошки випивши… та як лiг - та й досi!.. Ну, а все-таки я це мiсто, правда, знаю добре… Дак це вже нiч?
– Нiч.
– А чого ж ти зубами ухналi куєш?
– _ Бо холодно.
– Холодно? Ну, сiдай бiля мене та погрiйся! Чого стоїш? Сiдай! За це платити не доведеться.
I вiн у темрявi пiймав його за руку й потяг униз. Роман сiв бiля нього.
– Еге, та ти, парубче, без пальта!
– Атож…
– А де ж воно?
– Загуло.
– Ну, й ти ж скоро загудеш.
– Куди ж я буду густи?
– К чортовому батьковi в зуби! Пропадеш без одежi.
– Продал… топор нужно било купить… Що ж мiнє було делать?
– Клапоухий азiнус! Попитайся мене, то я скажу, що тобi треба робить.
– Говорiть!
– Я тебе поведу до добрих людей.
– Ведiть!
– Там, поки що, получиш кватиру й харч. Заплатиш згодя, як будуть грошi.
– Хароша штука, спасибi вам!
– Не кажи - хароша, поки не з'їв! Як будеш розумний, то матимеш i роботу.
– Какую?
– Кращу за ту, яку робиш.Тодi знатимеш.