Щоденник моєї секретарки
Шрифт:
— Дякую, Серьожа. Ти справжній друг.
— Нема за що. Завжди до ваших послуг.
Я обійняв Ірку за талію і повів до столу. Там подавали десерт.
Якщо прийде Ющенко, то нічого не зміниться, на зміну одним олігархам прийдуть інші олігархи, інші клани і інша ситуація, бо це людський фактор.
40-річний мешканець села Зеремля, батько п'яти дітей Алік Асламов, облившись бензином, підпалив себе у приміщенні Баранівської районної прокуратури…
За останній рік українськими судами видано 40 тисяч дозволів на прослуховування.
На Полтавщині затримано двох студенток, які розмалювали помадою біг-борд кандидата в президенти Віктора Януковича.
Другий заступник держсекретаря США Джон Теффт закликав Центральну виборчу комісію забезпечити рівні можливості всім кандидатам у президенти.
Кандидат у президенти Віктор Ющенко цього тижня повернеться до активних поїздок регіонами України. Як зазначила його прес-секретар Ірина Геращенко, причиною перерви у його виборчому турі стала хвороба, спричинена сильним отруєнням.
Звісно, я людина не багата, тобто не маю заводів, газет та пароплавів, але навіть у тому майні, що є — бордель рідкісний. Рахунки, депозити, акції, нерухомість — усе це замішано в суцільну купу, так, що без півлітри не розберешся. Пам’ятаю, був у мене знайомий нафтовий генерал, який скаржився, що відправив кудись п’ятнадцять мільйонів, а куди — забувся. Шукав, шукав, але так і не згадав. Тоді я сміявся, чуючи це. Тепер — не дуже. І не тому, що сам гублю мільйони, а тому, що розумію — для того, щоб контролювати гроші і майно, потрібні окремі люди. Проте люди мають схильність до крадіжок — значить їх треба контролювати. А хто ж тоді буде контролювати самих контролерів? Це класика, а у мене немає ані стільки людей, ані стільки грошей. Зате є Сапула, якій можна доручити все, зокрема й розібратися у праві власності.
Після повернення з Одеси я вирішив навести лад в особистих фінансах — навіть якщо з депутатством не вигорить, все одно корисно знати, чим насправді володієш.
— Катрусю, мені потрібна твоя допомога. До речі, тобі дуже личить.
— Що саме?
— Зачіска.
— М-м.
— Костюм.
— Тепліше.
Я підвівся, обійшов навкруги сяючої заступниці, яка з викликом дивилась у відповідь. Зазирнув за викот блузки.
— Ні, — похитала головою вона.
— Тоді здаюся.
— Туфлі. У мене нові туфлі.
Я розвів руками:
— Отак завжди. Усі ми, чоловіки, однакові. Головного не помічаємо.
— Ти — не однаковий. Ти помічаєш.
— Дякую. Тоді сідай, поговоримо.
Вона сіла на стілець і склала руки на колінах. Ну зовсім, як слухняна учениця.
— Катрусю, я хочу доручити тобі одну делікатну справу.
— Я вся — увага.
— Справа в тому, що скоро вибори.
— Хай їм грець.
— Згоден. Але вони таки будуть. А значить, буде черговий перерозподіл, і до Кабміну та Адміністрації Президента піде
нова порція депутатів.— І?
— Значить на їхнє місце зайдуть інші, що були нижче у списках.
Сапула посміхнулася:
— На себе натякаєш?
— Еге ж.
— Так це ж класно! Будеш недоторканим. Відкриємо тут твою громадську приймальню — і гроші можна буде возами возити, нікого не боячись, — майно депутата. Навіть в американців можна буде брати дипломати з доларами — лафа!
— Дарма іронізуєш.
— Я не іронізую. Значно легше працювати, коли знаєш, що тобі за це нічого не буде.
Катька звично розглядала все з точки зору бізнесу. Воно й не дивно — адже наш союз створювався як офісний і тому головними темами для обговорення були справи грошові.
— Згоден. Але для того, щоб стати депутатом, треба привести до ладу свої особисті справи.
— Заповіт написати?
— Щось такого. Пам’ятаєш, була історія, коли у одного фраєра викопали незадеклароване майно і зняли з виборів?
— Так ти ж без виборів підеш.
— Все одно. Депутат не може бути багатим. Інакше всі газети напишуть, що він краде.
Сапула закинула ногу у новій туфлі на другу ногу — теж у новій — так, що спідниця натягнулася.
— Класно виглядаєш, — сказав я.
— Отепер вірю. Правда ж, мені личить? — вона підскочила і стала крутитися навколо себе, демонструючи нове взуття.
— Правда. Це тобі треба йти в депутати, а не мені.
— Мені не можна. Я істота аполітична. І потім сквау вождем бути не може, це ж усім відомо.
— Зате може бути помічником вождя.
— Це із задоволенням.
— Так от, слухай. Мені треба зробити інвентаризацію усього майна і залишити тільки мінімум — ну там, знаєш, двокімнатна квартира та автомашина «Запорожець». Щоб як у всіх.
— А решту куди? На церкву?
— Обійдуться. На родичів. У мене є син. Є дружина.
Сапулине обличчя напружилося.
— Є дружина. Це точно.
Я глянув з докором:
— Ну що ти, справді? Ти ж знала, з ким зв’язалася. Ой знав, нащо брав міщаночку з міста!
— Ой знав, нащо брав — я не вмію жати, — продовжила в тон Сапула. — Напни мені холодочок — я буду лежати! То що там у нас із дружиною?
— Ка-ать!
— Я вже скоро сорок років Кать. Що з того?
— Ну, припини.
— Я вже припинила. У тебе є дружина. Що далі ти хотів сказати?
— Я тебе люблю.
— І не тільки мене.
— Катю, давай без банальностей. Ми ж дорослі люди, — я обійшов стілець і обійняв її за плечі. — Ти ж знаєш мою ситуацію.
Вона гірко посміхнулася:
— Ти знаєш мою ситуацію, я знаю твою ситуацію. Це глухий кут, і давай не будемо розводити безсенсовних розмов.
У голосі звучала образа, і тільки це не дозволило мені одразу погодитися з такою, загалом звичною постановкою питання. Я почав гладити її плечі і притулився щокою до потилиці. М’язи під моїми руками напружилися, стримуючи подальший розвиток подій, спина виструнчилася. Я засміявся й жартома дмухнув у вухо.
— Ти просто, як фортеця Очаків. Неприступна та незворушна.
Вона пересмикнула плечима. Я проігнорував цей недвозначний жест.
— Князь Потьомкін стояв під Очаковом півтора роки. А козаки свого часу брали його сто разів. Так от, я — не князь. Тому попереджаю: у мене немає зайвих півтора роки. І зараз буде штурм.
— Я на роботі, — суворим голосом відповіла Сапула.
— Але роботу від дозвілля ти сам не маєш відрізнять, казав поет.
— То я для тебе — дозвілля? — вона нарешті обернула до мене холодне обличчя.