Провінціалки
Шрифт:
С т а р и й. Та пожити трохи...
Б о р и с. Он як! Ну, а хазяйка?
С т а р и й. Та ми ж знайомі.
Сергій. Слухай, діду, ти своє випив — іди спи.
Борис. Стривай-стривай, Серьожо. То коли ви з хазяйкою познайомились?
Сергій. Діду!
Старий (сприймає це застереження по-своєму, задкує). Іду, йду вже... (До Бориса.) Ну то... Вони ж узимку приїздили. Тоді і... У березні тобто. Ще сніг лежав.
Борис. Удвох, так?
С т а р и й. А навіщо їм іще хто? Звичайно. Машиною.
Борис (до
С е р г і й. Та що ти слухаєш! Кого ти слухаєш! (До Старого.) Провокатор!
Борис. Ключики взяв, так? Поживу-побуду? Це зворушливо.
Старий. Ну, я піду, виходить... (Іде.)
Сергій. Ну, Борю, ну... Чого ти справді! Ну, заїхали на часинку, взяли пляшечку шампанського. Тебе згадали...
Борис. Згадали — і добре. Що може бути дорожче за пам'ять! Навіть у той день ви пам'ятали про мене. Це приємно. Збирай, Серьожо, свої речі разом із дамочкою і...
Сергій (вже в іншому гуморі). Не треба переживати. Таке трапляється. І часто. (Йде в дім.)
Б о р и с. То кажеш — скучала?
Світлана. Я ж тебе просила — не їдь, не їдь туди. Яке тобі діло до твоєї колишньої дружини!
Б о р и с. І нехай з неї знущається та сволота?
Світлана. Але ж я зоставалась сама!
Б о р и с. То тебе й на день не можна залишити саму?
С в і т л а н а. Не тоді, не тоді. Я ж тебе просила... Мені було погано.
Б о р и с. А потім стало добре?
Світлана. Ще гірше. Але ж ми тоді тільки починали. В нас іще нічого не було... Нічого, що було потім...
Борис. Усе в нас було.
С в і т л а н а. Ні, не те. Я не те маю на увазі. Те, що ми відчули одне одного і помчали одне одному назустріч... Адже покохала я тебе вже згодом. І коли ти сказав, що їдеш до неї... Я ж просила!
Борис (стомлено). Збирайся. Час їхати.
І коли Світлана зайшла в дім, Борис зіщулився, обхопив плечі руками, постояв, утупившись у простір перед собою, не знаючи, що діяти. А тоді зайшов до приміщення. Там щебетала Лідія Андріївна.
Лідія Андріївна (сервірує чайний стіл). А ми зараз чайку... Саме добре — вечір, на вулиці вже прохолодно, а ми сидимо, чай п'ємо. (Засміялась.) Як вдома у нас. Добре. А взимку взагалі чудесно. Мороз, вікна у візерунках... 1 чай. Тетянка вчиться. І нехай. Досить. Нагулялась уже сьогодні. Хай вивчить що-небудь. Сідайте, Серьоженько. А Світлана де? Світлана! А Боря? (До Бориса.) Ось і ти. Де ж ти ходиш?
З кімнати Бориса вийшла, — сумка через плече — Світлана.
Спускається в хол.
А сумка навіщо? Ну, та Бог із нею. Все готово. Сідаємо?
Світлана порівнялася з Сергієм, спинилась.
Борис (дивиться на них). Нічого парочка. Сідати перед дорогою не варто. Сподіваюсь вас тут більше не бачити.
Лідія Андріївна. Що ти таке!..
Борис.
Лідіє Андріївно!Сергій. Справи, Лідіє Андріївно. Терміново викликають в агентство «Новини». Ніяк не можуть без мене з останнім випуском упоратись. (До Бориса.) А може, роздумаєшся?
Борис. Прошу тебе...
С е р г і й. Як же ти без мене? Ні станції техобслуговування, ані квитків у першому ряду...
Борис. Слухай...
Сергій. Навіть у сауну місяць черги чекатимеш.
Б о р и с. Я тебе зараз!..
С е р г і й. Тихше, тихше. Ти, сподіваюсь, не забув про моє захоплення фізичними вправами? Позбав мене потреби демонструвати больові прийоми.
Б о р и с. Ти п'яний і огидний.
Сергій. Ти, здається, за гріх це ніколи не вважав. О, а щодо «п'яний» — можуть стрітися патрулі, а я трохи витратився. Позич червінця — у права вкласти.
Борис. Витратився на благодіяння?
С е р г і й (з пафосом). В тобі немає нічого святого.
Борис кладе на стіл десять карбованців. Сергій акуратно дістає з бічної кишені права, нарочито дбайливо розкриває їх, делікатно бере зі столу гроші і вкладає у права.
Поверну при оказії. Лідіє Андріївно, було приємно познайомитись, сподіваюся — взаємно. Честь маю, даруйте, що без шкандалю. (Вклоняється, стукнувши підборами. Згадав. Повернувся.) А щодо учениці до мене — подумайте. Я Таню прийму. (Вийшов.)
Не в змозі мовити й слова стоїть Лідія Андріївна.
Світлана. Борю, мені необхідно сказати тобі... Лідіє Андріївно...
Борис. Лідіє Андріївно, прошу вас, залиштеся.
Лідія Андріївна приголомшено киває.
Світлана. Борю, адже це все ти. Я ніколи б... Ця твоя дурна м'якість, нерішучість. Твоя повсякчасна неспроможність — від неї ж збожеволіти можна. Хоч чого-небудь ти домігся сам? Хоч щось ти спромігся подолати? Ці твої ідіотські проблеми, котрі можна вирішити за півсекунди. Я вже стомилась...
Борис. Тебе, здається, чекають.
Світлана (з легкою іронією). Мені було непогано з тобою.
Борис. Сподіваюсь, із ним тобі буде не гірше.
С в і т л а н а. І не сумнівайся. Щасливо, Лідіє Андріївно із містечка Ен. (Хутко виходить.)
З Тетяниної кімнати вдарило раптом на повну гучність.
Птица счастья завтрашнего дня
Прилетела, крыльями звеня.
Выбери меня, выбери меня,
Птица счастья завтрашнего дня!
І під нестримувані потенціометром звуки, що так недоречно увірвалися в хол, Борис несподівано починає танцювати: спершу ледь притупує в такт, тоді пересмикується всім тілом — дедалі шаленіше, і ось він уже закинув голову назад і тіпає нею нестямно і самозречено вимахує руками, і здається — нічого довкола нього вже не існує 3 жахом спостерігає його Лідія Андріївна, а затим кидається в кімнату дочки.