Чтение онлайн

Гвинтик і Шпунтик зараз же змайстрували для Колоска прилад невагомості й стали показувати, як орудувати ним.

— Це що ж? — здивувався Колосок. — Я, значить, повинен буду весь час теліпатися в стані невагомості?

— Ні, — засміявся Знайко. — Ми дамо вам кристали антикаменю, і ви зможете працювати як звичайно. Антикамінь захистить вас від невагомості.

Знайко дав Колоскові жменю кристаликів антикаменю.

Кожен, кому ви дасте такий кристалик, не втратить ваги, якщо навіть попаде в зону невагомості, — сказав Знайко. — Проте будьте обережні. Пильнуйте, щоб жоден кристалик

Випробувавши на собі дію антикаменю, Колосок помітно повеселішав.

— Ну, то ще ми потягаємося з багачами! — вигукнув він. — Хоч їм цього й не хочеться, а гігантські рослини все-таки у нас будуть. Тепер би мені тільки додому дістатися!

— Сідайте на всюдихід, — запропонував Гвинтик. — Ми з Шпунтиком вас миттю довеземо.

Колосок пояснив, куди треба їхати. Всі троє сіли на всюдихід. Попереду біля керма сидів Гвинтик, за ним — Шпунтик з приладом невагомості в руках, за Шпунтиком — Колосок. У руках у нього був рюкзак з насінням, який він міцно притискав до грудей.

Коли всі посідали, Гвинтик увімкнув запалювання і натиснув ногою на педаль стартера. Двигун загудів. Всюдихід рвонув з місця. За хвилину він перетнув галявину, перемахнув через пагорб і, виїхавши на шлях, помчав до лісу, що чорнів удалині. Мандрівники були вже недалеко від узлісся, як раптом попереду знову загримкотіли постріли.

— Поліція! — закричав Колосок.

Від страху він упав із сидіння і простягнувся посеред дороги із своїм рюкзаком. Побачивши це, Гвинтик круто повернув машину й поїхав назад. Постріли все гримкотіли. Кулі так і свистіли навкруги.

— Вмикай скоріше невагомість, вороно! — закричав Гвинтик.

Шпунтик спохватився й натиснув кнопку приладу невагомості. Постріли миттю затихли.

Зупинивши всюдихід, Гвинтик зіскочив з нього й підбіг до Колоска, що лежав у дорожній пилюці.

— Ти поранений?

— Зда-а-а-ється, ні, — заїкаючись від переляку, пробурмотів Колосок.

За Гвинтиком підбіг Шпунтик. Вони разом допомогли Колоскові підвестись і посадили знову на всюдихід.

Упевнившись, що Гвинтик хоче їхати далі, Колосок сказав:

— Ку-ку-куди ж ти? Там у лісі поліцейські!

— Заспокойся! Поліцейським зараз не до нас. Хіба не чуєш?

Колосок прислухався. З лісу долинали якісь зойки.

— Зараз подивимося, що там діється, — мовив Гвинтик і ввімкнув двигун.

Під'їхавши до узлісся, мандрівники побачили серед дерев кількох поліцейських. Вони безпорадно борсалися в повітрі і, чіпляючись руками за гілля, несамовито кричали.

— Треба зігнати їх з дерев, щоб вітер відніс їх звідси якомога далі, — придумав Гвинтик.

— Правильно! — підхопив Шпунтик. — Нічого їм тут стирчати!

Підскочивши до дерева, на верховітті якого сидів поліцейський, Шпунтик ухопився за стовбур і почав його трясти.

— Допоможіть! — заволав поліцейський, стріпуючись усім тілом.

— Ось я тобі допоможу! — пробурчав Шпунтик і з такою силою трусонув дерево, що поліцейський відлетів убік і, піднявшись угору, помчав над лісом, наче мильна булька, підхоплена

Така ж доля спіткала ще кількох поліцейських. Найдовше вдалося протриматись найтовстішому поліцейському, якого звали Жерглем. Побачивши, що його не можна струсити, Гвинтик схопив гвинтівку, що плавала тут же в стані невагомості, виліз на дерево й почав штурхати стволом гвинтівки в товсте черево Жергля.

— Гей! Гей! — пойнятий жахом, закричав поліцейський. — Що ви робите? Обережніше! Це ж гвинтівка!

— Ну то й що ж, як гвинтівка? — спитав Гвинтик.

— Як то що? Вона ж стрельнути може!

— Велика біда! — посміхаючись відповів Гвинтик. Самі ж ви любите в інших стріляти.

Впевнившись, що йому не минути розплати, товстун-поліцейський якось приловчився і пхнув Гвинтика ногою просто в лоб.

— Ах, ти так! — загорлав, розізлившись, Гвинтик і штурхонув Жергля стволом гвинтівки так сильно, що гілка, за яку той тримався, зламалась. Злетівши одразу вгору, товстий Жергль поплив над деревами слідом за іншими поліцейськими. Він повільно перевертався в повітрі, завиваючи від страху на всі лади і тримаючи в руках відламану гілку.

— Ось я тобі покажу ще, як ногами хвицатися! — кричав услід йому Гвинтик.

Далі наші друзі їхали без пригод. Не минуло й десяти хвилин, як вони виїхали з лісу й дісталися до Неїлівки, невеличкого села з кількох напіврозвалених хатин. Почувши гуркіт двигуна, жителі села повибігали з хат, але побачивши, що до них під'їжджає якась незрозуміла машина, злякано подалися назад.

— Не бійтесь, братики! — гукнув Колосок. — Це я! Погляньте, я привіз насіння!

Упізнавши Колоска, коротульки зраділи і оточили всюдихід.

— Де насіння? Яке насіння? — навперебій кричали вони.

— Та от насіння! Дивіться! Гігантське!

Що тут почалося, і сказати не можна. Всі закричали від радості, почали стрибати, танцювати, а один коротулька сів чогось на землю, обхопив голову руками й залився сльозами.

— Чого ж ви плачете, любий? — спитав його Гвинтик. — Хіба сталося щось лихе?

— Ех, дорогенький, я плачу від щастя. Я ж думав, що ми вже й не доживемо до такої радості!

Коли радощі трохи вляглися, до Колоска підійшов коротулька, якого звали Кущиком, і потихеньку сказав:

— А у нас тут уранці поліцейські були!

Коротульки згадали про поліцейських і посмутилися.

— Так, так! — загомоніли раптом усі. — Багато поліцейських наскочило. Цілий загін. Усі допитувались, чи не бачив хто з нас, як летіла ракета. А коли ми призналися, що бачили, і сказали, що ти пішов шукали ракету, щоб одержати насіння, вони страшенно розсердилися. Сказали, щоб усі ми сиділи вдома й не висовували носа на вулицю.

— По-моєму, вони не дозволять нам саджати гігантське насіння, — озвався Кущик.

— А ми їх і не питатимем, — заявив Колосок. — Тепер поліцейські нічого не зможуть нам зробити. У нас невагомість є.

— Яка невагомість? — зацікавилися всі.

— Це така сила, — сказав Колосок, показуючи прилад невагомості. — Ось як натисну кнопку, так сила одразу ж вискочить з коробочки й підніме всіх поліцейських у повітря. От стійте-но тихо. Зараз усе зрозумієте.