Чтение онлайн

Мирослав зробив паузу. Видно було, що у цю промову він вклав останки своєї сили

і кожне наступне слово давалося йому все важче. Боярин зібрався знову щось говорити, кілька разів його уста відкривалися для того, однак із них так і не вилетіло більше ні одне слово. Він ще кілька хвилин дивився у небо поглядом, що все більше склянів. Раптом судома пронизала його тіло, він здригнувся, пішла ротом чорна кров…

Поховали

боярина й воєводу на галявині, оточеній лісом зі всіх сторін, крім східної. Яму рили ножами й мечами, молилися. Воям не вперше ховати отак своїх товаришів. До світанку ще був час. Не мали спочинку вже кілька діб, тіло просто нило від утоми, але вої спочивати не поспішали. Вони посідали сумно навколо багаття. Лише Бурого між ними не було – варта мусить пильнувати завжди, Середич знав про це.

– Що робити будемо? – питав боярин поради.

Конец ознакомительного фрагмента.