Чтение онлайн

Чашу терпіння переповнило навіть не те її випрошування ключів від Льониної машини («Лише разочок з’їжджу на закупи, бо всі продукти закінчилися, а мій сітроєнчик

у ремонті! Ну дай покататися! Ніколи ще на такій не їздила!»). Ні, від цього він відмахнувся, як від нав’язливого дзижчання мухи, хоча всередині щось неприємно зашкребло: не тому, що машини було шкода чи сумнівався у Лариному водійському хисті. Зрозумів, що він не може віддати Льониної речі чужій людині (навіть якщо в неї – чарівна руда гривка, стрункі ніжки і голлівудська усмішка), як не може спати з Ларискою в цій бісовій спальні (довелося весь час брехати про незручне ліжко, яке вже давно хотів замінити – і замінить, щойно знайде щось вартісне). Не може – до нудоти, до спазму десь там, усередині, до враження, що встромляють голки в живу плоть.

Дзвінок від Ростика. Відхилив. Набере пізніше, коли вивезе нарешті Лариску.

Що ж, так сталося, таке щодня буває: люди знайомляться, сходяться, з’їжджаються, живуть, а потім розходяться, роз’їжджаються, розмінюються. Кому ж, як не їй, досвідченій, знати про це? Вона вже це проходила не раз, переживе і цей епізод.

Мабуть, від самого початку знав, що з Ларою – тільки так, несерйозно. І чого вона вчепилася в нього мертвою хваткою? Вони ж геть-таки різні! Що їх може поєднувати, крім сексу? Вчора він відчув це особливо виразно, ніби на Ларисчиному чолі з’явився напис «я тобі не пара, я завжди буду чужою!». Її синуля, що вкотре прийшов перевідати матусю (на всі натяки, що нащадок їм не заважатиме, якщо теж тут житиме, він відповідав твердим категоричним «ні» – його ще тут бракувало), поліз шукати якісь диски й цілком випадково ввімкнув запис часів його щасливого, безповоротно колишнього, втраченого сімейного життя.

Конец ознакомительного фрагмента.