Гра престолів
Шрифт:
Пан Джораг узяв її за плечі.
— Кревноїзник помирає зі своїм халом. Ви знаєте самі, дитино. Вони відвезуть вас до бабів, у Ваес Дотрак — то останній їхній обов’язок перед халом… і коли він буде виконаний, вони підуть до Дрого у нічні землі.
Дані не бажала повертатися до Ваес Дотраку, аби прожити решту життя серед страшних старих бабів. Та знала, що лицар має рацію. Дрого був не тільки її сонце-та-зорі, але й щит, що беріг її життя від небезпеки.
— Я не покину його, — вперто та похмуро пробурмотіла вона і знову взяла халову руку. —
Коло запони шатра завовтузилися. Дані повернула голову та побачила Міррі Маз Дуур, яка саме входила з низьким уклоном. За ті дні, що жриця шкутильгала серед інших невільників слідом за халазаром, вона змарніла, запала очима, стерла ноги до кривавих пухирів. За нею увійшли Котхо та Хагго, тягнучи вдвох жрицину скриню. Коли кревноїзники побачили рану Дрого, то Хагго впустив скриню, яка хряснула об підлогу, а Котхо вилаявся так брудно, що аж дихати стало важче.
Міррі Маз Дуур роздивилася Дрого з кам’яним обличчям.
— Рана загнилася.
— Це твоїх рук справа, маегі, — мовив Котхо. А Хагго приклався Міррі кулаком до щоки з вологим чваканням. Жриця впала на землю, і він додав їй ногою.
— Ану припини! — заверещала Дані.
Котхо відтяг Хагго геть, а сам заговорив:
— Забити маегі ногами — надто легка смерть. Треба її розіп’яти надворі на кілках, і хай її гойдає всякий, хто йде мимо. А коли більше ніхто не забажає, хай пограються ще й собаки. Тхори виїдять їй тельбухи, гайвороння видзьобає очі. Мухи з річки відкладуть їй яйця у черево та питимуть гній з пошматованих грудей…
Він увіп’яв свої залізні пальці у м’яку, зів’ялу плоть плеча жриці та підсмикнув її на ноги.
— Ні! — мовила Дані. — Я не дозволю її кривдити.
Губи Котхо відповзли з його кривих чорних зубів, зобразивши жахливу подобу посмішки.
— Ні? Це ти мені кажеш? Ти краще молися, щоб тебе не прип’яли поруч із маегі. Ти винна не менше за неї.
Наперед виступив пан Джораг, перевіряючи, як ходить меч у піхвах.
— Припни язика, кревноїзнику. Принцеса є твоєю халісі.
— Поки живе кров моєї крові, — відповів Котхо лицареві. — А коли той помре, вона перетвориться на ніщо.
В Дані всередині все стислося.
— Ще до того, як стати халісі, я була кров’ю дракона. Пане Джорагу, скличте мій хас.
— Не треба, — мовив Котхо. — Ми підемо. Поки що… халісі.
Хагго вийшов слідом за ним із шатра, хмурячи брови.
— Він дуже небезпечний для вас, принцесо, — мовив Мормонт. — Дотракійці кажуть, що кревноїзники поділяють життя свого хала. І Котхо бачить, як наближується кінець їхнього спільного життя. А мертвій людині нема чого боятися.
— Ніхто поки що не помер, — відповіла Дані. — Пане Джорагу, мені потрібен захист вашого клинка. Краще вам вдягти обладунок.
Навіть самій собі вона боялася зізнатися, як її лякає те, що мало відбутися.
Лицар вклонився.
— Воля ваша.
І вийшов з намету.
Дані обернулася до Міррі Маз Дуур. Та дивилася сторожкими очима.
— То ви знову врятували мене.
— А тепер ти маєш
врятувати його, — відказала Дані. — Прошу, благаю…— Невільницю не благають, — різко відповіла Міррі, — невільниці наказують.
Вона підійшла до Дрого, що палав на своїй циновці, й довго вдивлялася у рану.
— Втім, благають чи наказують — то вже не важить нічого. Мистецтво цілителів йому не допоможе.
Очі хала були заплющені. Жриця відкрила одне з них пальцями.
— Він глушив біль маковим молоком.
— Так, — визнала Дані.
— Я зробила для нього масть із вогнестрюків та нещипаю. Наклала йому пов’язку з ягнячої шкури.
— Хал казав, що вона пече. І відірвав. Травниця зробила йому нову — мокру та заспокійливу.
— Так, вона пекла. Бо у вогні ховаються великі цілющі чари. Це знають навіть ваші голомозі.
— Зроби йому іншу пов’язку, — попрохала Дані. — Цього разу я не дозволю йому зірвати її.
— Вже запізно робити пов’язки, пані, — відповіла Міррі. — Зараз я можу тільки полегшити йому шлях у пітьму, аби він від’їхав у нічні землі без болю. До ранку його вже не стане.
Її слова вразили Дані гірше за ніж у груди. Що вона такого наробила, чим розгнівала богів? Вона тільки-но знайшла собі безпечне місце, нарешті скуштувала кохання та надії. Нарешті збиралася додому. Втратити усе в таку мить…
— Ні, — заперечила вона. — Врятуй його, і отримаєш волю. Клянуся. Ти ж, напевне, знаєш спосіб… якісь чари, що-небудь…
Міррі Маз Дуур всілася на п’яти і окинула Дані поглядом чорних, мов ніч, очей.
— Є такі чари. — Вона говорила тихо, майже шепотіла. — Але вони важкі й темні, пані. Багато хто скаже, що краще й чистіше було б прийняти смерть. Я навчилася цього способу в Асшаї, дорого заплативши за науку. Мій вчитель був кровознатник із Тіньових Земель.
По Даніному тілу пробігла крижана хвиля.
— То ти й справді маегі…
— Справді? — посміхнулася Міррі Маз Дуур. — Але ж вашого наїзника, срібна царице, зараз може врятувати тільки маегі.
— Хіба немає іншого способу?
— Іншого — немає.
Хал Дрого смикнувся та вхопив ротом повітря.
— То роби свою справу, — наважилася Дані. Вона не мала боятися; кров дракона не боїться. — Рятуй його.
— За це доведеться заплатити, — попередила жриця.
— Ти матимеш золото, коней… усе, що забажаєш.
— Йдеться не про золото чи коней. Це кровочари, пані. За життя можна платити тільки смертю.
— Смертю? — Дані злякано охопила себе руками, розгойдуючись уперед-назад на п’ятах. — Моєю?
Вона сказала собі, що помре за нього, якщо муситиме. Вона — кров дракона, і не повинна боятися. Її брат Раегар помер заради жінки, яку кохав.
— Ні, — заспокоїла її Міррі Маз Дуур. — Не вашою, халісі.
Дані здригнулася з полегшенням.
— Роби, що знаєш.
Маегі поважно кивнула.
— Як ви накажете, так і буде. Покличте ваших людей.
Хал Дрого слабко викручувався, коли Рахаро та Кваро опускали його до купелі.