Чтение онлайн

– -Що з тобою?— стурбовано запитала Міла.

– - Орнагул використовує телепатію, коли хоче повідомити щось термінове. Та від такого спілкування мені робиться зле. Та не хвилюйся. Мабуть у замку сталося щось непередбачуване, мені потрібно туди негайно повернутися.

Мілену ця звістка засмутила, дівчина не хотіла, так скоро, прощатися з коханим. Та нічого не поробиш, і вона, вдавано - безтурботно сказала:

– - Не турбуйся, я все розумію. Обов’язки перш за все. Я знаю хто в мене наречений. Тому повертайся, і ні про що не хвилюйся. Місяць чекання, ніщо, в порівнянні

з п’ятьма роками.

Хлопець підійшов до свого коня, і поплескав його по крутій шиї:

– -Ну що, Капіто, полетимо додому?

Тварина, у знак згоди, захитала головою.

– - Вибач мені Міленко. Я і гадки не мав, що зустріч наша буде такою короткою. Мені насправді важко з тобою розлучатися. — Карол взяв її обличчя своїми долонями і міцно поцілував у ніжні, соковиті губки. Потім спритно вскочив верхи. Капіто стрілою знявся до неба, і за мить зник за хмарами.

В замку чарівників, дійсно всі були дуже стурбовані. Першим, кого зустрів Карол зайшовши в приміщення, був Каху:

– - Кароле, Орнагул чикає на тебе в бібліотеці. — схвильованим голосом, повідомив він хлопця. — Він хоче, негайно, бачити тебе.

– - А ти, не знаєш у чому річ?— спитав Карол у Каху, ідучи з ним поряд, до свого наставника.

– - Точно не знаю, але учитель отримав повідомлення від Крахуна, з Сулерії. Там щось сталося. Орнагул нам не пояснював, а завалив купою роботи.

Старий чарівник, як завжди, сидів у своєму великому, м’якому кріслі, і гортав якусь книгу. Карол підійшов до нього. Учитель відірвав погляд від сторінки:

– - Вибач хлопчику, що заставив тебе повернутися. В Сулерії сталося лихо, вирвався на волю, зі своїм військом монстрів, Бахтар. Крахун не в змозі йому протистояти і звернувся до мене по допомогу. Я вже занадто слабкий, щоб подорожувати, а ти молодий і знаєш вже не мало. Та і з Сулерією ти вже знайомий і з її мешканцями. Мої старші учні шукають те, що тобі знадобиться в цій подорожі.

– - Учителю, ти впевнений, що я впораюсь з цим? Наскільки мені відомо, знадобилась сила багатьох чарівників, щоб замкнути Бахтара в Нижній Сулерії. То як ми, з Крахуном у двох, з ним справимось?— спитав, схвильовано, юнак.

Ні, він не боявся труднощів і небезпеки, не боявся і самої подорожі між планетами. Карол переживав, що не виправдає довіри і сподівань, свого наставника. Боявся підвести його, у цю відповідальну мить.

– - Хлопчику мій, ти себе не до оцінюєш, а це погано. Невпевнену в собі людину, набагато легше перемогти. Ти знаєш майже все, що знаю і я. Просто зараз, ти розгублений, а я вірю в тебе, в твою силу і мудрість. — заспокоїв свого учня, Орнагул.

Старий повільно підвівся. Каху, хотів було допомогти йому, та він зупинив його.

– -Не потрібно мені допомагати. Я в змозі, ще сам рухатись.

Старий маг поклав свою висохлу руку на плече хлопця, і зазирнув йому у очі. Він сподівався побачити в них рішучість і відвагу, та хлопець не вмів приховувати своїх почуттів, і тривога в погляді видавала його.

– -Твій оберіг і кинджал, подарунок Богів Світла і Добра, захистять тебе від злих сил.
– -- намагався підбадьорити свого учня, наставник.

– - Я пам’ятаю про це, учителю, тому

ніколи не розлучаюсь з ними. Це, найцінніші мої речі.

– - Добре.

Старий маг потай зітхнув, і щоб приховати своє хвилювання, озвався до старших учнів:

– -- Ну що? Знайшли те, що я просив?

– -- Так, учителю .--- обізвався один з них.

Він приніс старовинний свиток, і подав Орнагулу, чарівник узяв його, і уважно прочитав:

– -- Це саме те, що було потрібно: рецепт зілля, і закляття. Разом, вони перетворюють найзліших істот, на мирних.

Орнагул згорнув свиток і тицьнув Каролові у руки:

– -Ти, там, не кидайся одразу у бій, роздивись спочатку, що і як.

– - Добре. Я зроблю все так, як ти кажеш. – хлопець, заспокоююче, посміхнувся до старого.

– - А, можна і мені, з хлопцем?— спитав Каху.

Дев’ятому учневі Орнагула було майже вісімдесят років, та він виглядав значно молодшим, і почувався досить добре.

– -- Можливо, я зможу стати Каролові в пригоді.

Карол з вдячністю, глянув на товариша. Старий і хлопець дуже здружилися, і вік першого, не був їм на заваді.

– - Ти добре подумав?— спитав учитель.

– - Так. Я не хочу відпускати хлопця самого.

– - Добре, не заперечую. І мені буде спокійніше. — погодився Орнагул. – Вирушайте разом.

Всі, хто не брав участі в мандрівці, вийшли з бібліотеки. Карол узяв до рук сферу переміщення, вона спалахнула яскравим світлом і за мить, хлопець і Каху, вже були в Сулерії. З кожним разом, така мандрівка, вдавалась йому все майстерніше. Навіть Орнагул не зміг би краще.

– - Я не міг помилитися. Та здається, ми зовсім не туди потрапили. — розгублено проказав Карол, роздивляючись навколо.

Він був вражений побаченим. Колись, квітучий край, перетворився на згарище. Поламані і вивернуті з корінням дерева, витоптані і змішані з багном трави і квіти. З похмурого неба, без упину, лив дрібний, густий дощ. Важкі хмари надійно заховали сонце . Було дуже холодно.

– - Ти, не помилився хлопчику. Це зробив Бахтар, зі своїм військом монстрів. — розвіяв сумніви Карола, Каху.

– - Що будемо робити? Де шукатимемо Крахуна і його соплемінників?— звернувся за порадою, до товариша, юнак.

– - Не знаю, але стоячи на місті, ми ніколи їх не знайдемо.

– - Ти, правий. Пішли.

Карол рушив у перед. Розмокла земля налипала на черевики, і не давала швидко рухатись. Скоро їхній одяг промок до нитки. Пронизливий, льодяний вітер, пробирав до кісток.

– - Як мені набридла ця погода. — пожалівся Карол , Каху. — Мабуть треба щось змінити. Ти мені допоможеш?

– - А, що саме, ти хочеш зробити?

– - Розігнати хмари, щоб виглянуло сонце. — пояснив юнак.

– - В тебе добрі наміри, хлопче, але б я, не став цього робити.

– - Це ж чому?

– - Поки Крахун, захищав свій народ сам, хмари устеляли все небо, а коли до нього прийшла допомога, вони зникли. Ти розумієш, про що, я кажу?

– - Ні.

– - Бахтар одразу здогадається, про появу неочікуваних гостей, і щось вигадає, щоб нам нашкодити. Поки він не знає, що ми тут, ми зможемо спокійно шукати місцеве плем’я.