Чтение онлайн

І тоді натовп вражено загув: в останню мить Пилип стрибнув у охоплений полум’ям човен. Він схопив весло й поплив,

перше ніж до нього встигли підбігти люди. Невдовзі Пилип був уже далеко від берега. Він стояв на кормі й махав Морою, своєю шпагою, в бік міста. Потім, поцілувавши лезо, щомога розмахнувся й пожбурив шпагу в озеро Ільмень. Новгородці стояли на березі такі приголомшені, що навіть забули молитися. Полум’я на човні здіймалося дедалі вище. Пилип ліг поряд із покійницею і обійняв її. Потім торкнувся губами холодного й побляклого обличчя. І сповнився блаженного спокою: тепер вона належить йому. Зараз полум’я переплавить їхні тіла в одне єдине тіло. І Пилип ніжно заговорив до Анни:

— Люба моя, ми більше ніколи не розлучатимемося… Зараз ми побачимо тих, кого так любили… Незабаром ті, хто нас любить, приєднаються до нас… Ми назавжди повернулися до Новгорода!.. Наші душі назавжди поєднаються й житимуть у цьому небі… Русалки підхоплять нашу пісню про кохання… Анно, люба моя… Я йду до тебе, ось я!..

Багато століть у Новгороді й у Санлісі церква святкує п’ятого вересня День Анни, могила якої в новгородському небі.

Париж, грудень 1988 року