Острови Халдеї
Шрифт:
– Забавно, я відчуваю те саме до Скарру.
– Що ти маєш на увазі? – питався Івар. – Скарр не плаский.
– Ні, але там завжди є просто ще одна гора, - сказав Ого.
– О, ти такий дурень! – сказав Івар та сердито пішов уперед по дернистій дорозі.
– Ти маєш саме це на увазі? – запитала я Ого. – Ти дійсно не можеш відрізнити одну гору від іншої?
– Ну, у них різні форми, - погодився Ого, - але вони усі високі та круті та скелясті і… ну… однакових кольорів.
Припускаю, він був правий.
Після
– Тримайся, - сказав мені доброзичливо Фінн. – Зараз ми вступаємо у місто.
– Яке місто? – сказав Івар. Навколо нас не було нічого окрім зелених горбів. Вони були того виду, як горби, які ви отримуєте на місцях, де люди добували вугілля багато років тому і тоді пішли і залишили траву рости на зіпсованих купах. Ці купи ставали більшими та більшими, як ми йшли далі.
Тітонька Бек роздратовано, здивовано подивилася на Фінна.
– Це не схоже на жодне місто, яке я знаю.
Фінн посміхнувся. Він майже світився, настільки він був щасливий. На його плечі, Грін Гріт витягнув свою шию та видав, найбільш несхожі на папугу, трелі. Але вже якійсь час я почала підозрівати, що Грін Гріт не зовсім був папугою. Він був скоріше чимось на кшталт Плаг-Аглі. Фінн підняв своє сяюче обличчя до моєї тітки та сказав:
– Таких більше немає. Маєш знати, Мудрість. Це місто моєї Леді.
Я розуміла, що він має на увазі. Якщо я щулила свої очі та, певним чином, вдивлялася на зелені пагорби, я бачила, що вони у формі будинків, із зеленими покрівлями дахів та високими арочними дверима. Нарешті, Тітонька Бек спрямувала Мое по широкому торф’яному проспекту, на якому були зелені будиночки схожі на особняки, з кожного боку, а попереду високий, високий пагорб, що був одночасно круглим та мав форму замку. Вона подивилася униз на Фінна, який біг риссю біля візка.
– Ти хочеш сказати, - запитала вона, - що та особа, біля того каменя, була лепріконом?
– О звичайно, Мудрість, - радісно сказав він. – Немає сумніву у цьому.
– Тоді ми маємо остерігатися омани? – запитала моя тітка.
– Лише якщо ти запросиш їх, Мудрість, - сказав Фінн.
– Хм, - сказала вона.
Ми дісталися замку-кургану тоді і раптом були оточені маленькими рудими чоловічками, які з’явилися паводком нізвідки та взяли Мое та відв’язали її від візку, балакаючи не перестаючи.
– Безумовно королева буде цьому рада! – чула я, та, - Це королівський візит! Ніхто ще не заграв на фанфарах? – та, - Чуєте запах моря від них? Вони прибули з далекого острова, всі крім одного, - і щось подібне. – Бачите птаха!
Моментально Мое повели у один бік, а візок відбуксирували у інший, а нас самих ввели у замок-курган. Там були різні люди, хоча їх було важко побачити. Це було, ніби там над усім була вуаль. Але якщо я щулила мої очі та сильно вдивлялася, я могла сказати, що вони були високі та одягнені дуже пишно. Майже так само важко було розгледіти стіл, до якого вони нас вели, весь заставлений блюдами з їжею, від яких йшла пара, купи фруктів та золоті підсвічники.
– Просимо сідайте та їжте із задоволенням, -
сказали вони нам.Івар та Ого пірнули у високі крісла за столом. Тітонька Бек зупинила мене та подивилася на Фінна, питально схиливши голову на бік.
– Ми повинні?
– Ви прийшли із дружніми намірами. Так, - сказав він.
Тож ми сіли їсти. Це все було смачнюче, і я бачила, що там навіть була чаша із горіхами та порізаними кубиками фруктами для Грін Гріта. Тьмяно на підлозі, я могла бачити, блюда із їжею для Плаг-Аглі. Вони знали, що він там, навіть якщо він був невидимий. Ми всі мали найкращу їжу з тих пір, як покинули Скарр.
Коли ми закінчили, високі люди повели нас знову, до місця, що було, як я одразу зрозуміла, тронною кімнатою. Ого з’їв так багато, що він потихеньку спускав свій ремінь, коли нас вели і він зупинився у збентеженні. Місце було з тих, де ви мали поводитися благоговійно. Повітря у ньому було тепле та свіже та прохолодне одночасно, і пахнуло садом. Там були сітки, хоча я не могла бачити їх чітко, із пташками, що порхали. Грін Грін знявся з Фіннового плеча, з дзижчанням крил, та полетів всістися на одній з наполовину видимих гілок.
Тоді уперед вийшла королева, щоб привітати нас. Я роззявила рота: вона була така гарна. І весела та охоче доброзичлива. Вона була вдягнута у зелену сукню, що обіймала її фігуру та розкльошувалася в ногах, із золотим пояском, що висів на її стегнах. Я пам’ятаю, що подумала: “Ось якою повинна бути королева!”, коли вона підходила до нас.
– Ласкаво прошу, - сказала вона, та вона посміхнулася, маючи на увазі вітання. – Не часто ми бачимо тут людей зі Скарру. Що привело вас на Берніку?
Моя тітка виступила уперед, дуже пряма та певна. Я могла бачити, що вона все ще бореться із поганим настроєм, але вона ввічливо вклонилася та сказала:
– Нас послано із місією врятувати сина Верховного Короля з Харандеду, Ваша Величність.
– О так, пророцтво, - сказала Королева, - також підняти бар’єр, так? – Вона подивилася на кожного з нас. – Це означає, що ви повинні взяти із собою по одному чоловіку з кожного острова. Ти, - вона дивилася на Івара, - повинен бути чоловіком зі Скарру.
Івар кивнув.
– Так, я син короля Кеніга…- погодився він та гордо відкинув голову назад.
– Принц, не менше, - сказала Королева, так, що це звучало, як знущання. Мені захотілося стрибнути уперед на пояснити, що Івара виховували пишатися своїм народженням, але я нічого не сказала, тому що Королева тоді повернулася до Фінна. Фінн, до мого здивування стояв на двох колінах та виглядав майже наляканим. – А ти чоловік з Берніки? – сказала Королева.
Фінн стиснув свої обидві пухкі руки перед собою, так, ніби казав молитви.
– О так, Леді, - більш-менш прошепотів він. – Хіба що ти думаєш, що я недостойний.
Королева розсміялася.
– Як я можу думати, що ти недостойний, хранитель Грін Гріта? – сказала вона.
– Ну, безумовно, він виказав мені велику честь, приймаючи мою турботу, - сказав Фінн.
Королева глянула нагору на Грін Гріта, де він сидів серед, важко-побачити, листя над нами.
– Що ти на це скажеш, Грін Гріт? – запитала вона птаха.