Чтение онлайн

— Ну, нарешті!

— Що — «нарешті»?

— Ми йдемо гуляти… — на мить замовк і додав: — Із дуже красивою мамою.

— От хитра кабазяка, — похвалила Маруся.

На території готелю було все для справжнього відпочинку. Під пальмами синіли водами три басейни. Кожен відпочивальник міг вибирати для себе найзатишніший — маленький чи великий, на сонечку або в тіні. Дитячий гральний майданчик виглядав, наче яскраве міні-місто, в якому хотілось обов’язково побувати. Поруч був вихід на пляж.

— А давайте спочатку скупаємо хвости в морі, а вже потім підемо мандрувати! — запропонувала

Ірина Іванівна.

— А у мене нема хвоста, — подивився підозріло на бабусю Олесь.

— Ще й який є, — підморгнула вона лукаво.

Хлопчик недовірливо озирнувся позад себе, чим спричинив усмішки жіноцтва.

— Ти, Лесику, — сміялася Яринка, — зовсім не розумієш жартів.

— Вас зрозумієш… — насупивсь ображено.

— Не сердься, синку, — погладила малого по волоссю Маруся. — Нема, нема в тебе хвоста, підемо полоскати животики.

— Ага, — підморгнув мамі малий, — заодно побачимо бабусиного хвоста.

Усім стало весело і захотілося скупатися. Вихід до пляжу був поруч, тож вони й попрямували туди. У морі галасливо хлюпалися молоді люди. На шезлонгах під парасолями розмістився розмаїтий табір відпочивальників. Розповнілі тіла і стрункі фігурки, засмаглі до чорноти і ті, які щойно вийшли на сонце, дорослі й малеча насолоджувалися літнім заморським відпочинком.

Вибравши шезлонги, розмістилися своїм табором. Діти з бабусею нашвидку роздяглись і побігли купатися. Маруся спостерігала за ними. Яринка легко бігла по дрібненькій гальці, біля хвилі зупинилася, пробуючи ногою воду, і лише переконавшись, що вона не прохолодна, помаленьку пішла назустріч морю. Лесик, не зупиняючись, пірнув у хвилю. Маруся підхопилася й, скидаючи на ходу сукню, кинулася слідом. Вона не сподівалася, що син за мить щезне під водою. Хлопчик випірнув і, захлинаючись водою й радістю, вигукнув:

— Мамо, це круто! — і знову пірнув під воду.

— Синку! — тільки й встигла вигукнути Маруся.

— Не переймайся так, — підпливла до неї Ірина Іванівна. — Глянь, як він плаває!

— Плаває добре, але все-таки небезпечно, — не зводила очей із малого. — Якийсь безстрашний хлопець!

— Ти ж точно так само залітала в море. А ззаду — татко, як оце ти за Олесем! — сміялась Ірина Іванівна.

— Правда? — недовірливо глянула на маму. — Мені здавалося, що я завжди в усьому була обережною.

— Марусю… — повела плечем Ірина Іванівна. — Ти і обережність… — знову розсміялася.

— Мам, хтось краде твій сарафан… — показала на берег здивована Яринка.

Кому потрібна її сукня? Згадавши, що кинула її на гальку, біжучи слідом за Олесем, Маруся різко озирнулася. Навпроти сонця бачила лише силует чоловіка, котрий стояв на березі, дивлячись у їхній бік, а в руках синіла її вдяганка. Той ще якусь мить постояв і пішов. Жінка не знала, як повестися: кинутися вслід відбирати свою одежину чи вдати, що не помітила дивної поведінки чоловіка.

— Що це значить? — дивилася вслід незнайомцеві Ірина Іванівна.

— Не збагну, — знизала плечима розгублена Маруся.

— Ти не наздоженеш його? — запитала Яринка. — Це ж твоє…

— Кого виглядаєте? — поцікавивсь Олесь, укотре випірнувши.

— Дядько вкрав у мами плаття! — показала рукою Яринка.

— А навіщо дядькові

плаття? — здивувався малий.

— Побігли запитаємо! — гукнула Яринка й кинулася на берег.

Маруся не встигла стямитись, як діти помчали наздоганяти незнайомця. Вона побігла слідом. Хто знає, що то за людина. Може, який хворий. І радше, що так. Бо якому чоловікові, при здоровому глузді, може знадобитися жіноча одежина. Але поки вони вибігли на берег, чоловік поклав сукню на Марусин шезлонг і, накинувши на себе білу широку сорочку, попрямував до готелю.

— Мамо, а він не злодій! — стенула плечима Яринка.

— Ти розчарована?

— Ні… — протягла дівчинка. — Але трохи незручно вийшло…

— Що незручно? — запитала бабуся, підходячи до них.

— Ну, що ми подумали про нього…

— Те, що ми подумали, він не дізнається, — сказав упевнено Олесь.

— Однак — незручно. Не можна так не довіряти людям.

— Людям довіряти треба, — обняла дівчинку Ірина Іванівна.

— Але краще зайвий раз пересвідчитися в їхній порядності, ніж потім картати себе за марновірство. Ти, Яринко, пильна. Молодець! Ніхто із нас навіть не зауважив, що відбувається на березі. Кинулись у воду і забули про решту…

— Я знайду того дядечка… — сказав Олесь.

— Навіщо? — серйозно запитала Маруся. — По-перше, ти його навпроти сонця не роздивився, тож не впізнаєш, по-друге, він навіть не збирався нічого красти. Просто йшов чоловік, бачить — лежить плаття на гальці, хто йде — обмине. А воно лежить, безпомічне, синіє самотньо, всі його покинули…

— А чому він поклав плаття саме на твій шезлонг? Звідки той дядько знав? Ми ж тільки прийшли… — не здавалася Яринка.

— Справді… — замислилася Маруся. — Та зрештою, Яринко, не заморочуйсь… Я так бігла за Олесем, що весь пляж, мабуть, бачив, від якого шезлонга…

Марусі не спалося. Вона розглядала вікно, крізь яке просочувалося світло від численних ліхтарів. А може, то місячне сяйво так яскраво розіллялося серед ночі? Їй захотілося побачити джерело того світла, і вона підійшла до вікна тихенько, щоби не розбудити маму. Ніч була майже білою. І ця біла магія так несподівано покликала до себе, що жінка не спромоглася навіть на сумнів. Одягла сукню, запхала ноги в сандалі й, накинувши на плечі мамину легку хустку, вийшла з готелю.

Проходжувалися пари, нечасті веселі гурти відпочивальників, дихало неподалік море, і солоний присмак його дихання Маруся відчула на губах. Вона щільніше закуталася в хустку і попрямувала на пляж. Захотілося посидіти біля нічного моря. А може, й скупатися. Однак не спиться. Невідомо, чому. Здавалося, переміна клімату, переліт, втома і хвилювання — мають звалити її непробудним сном. А вона не відчуває найменшої сонливості. Мабуть, надлишок емоцій діє так збудливо.

Хвилі терлись об гальковий берег, як довірливий пес. Тихо шумів прибій. Із нічного клубу доносилася східна музика і веселий сміх. Не тільки їй не спиться. Люди приїхали на відпочинок, тож відпочивають. Кожен шукає свого блага, і кожен відчуває його по-своєму. Хто знаходить розраду в шумному клубі, а хто — на нічному березі спорожнілого пляжу.